Рецензія на виставу «Політ над гніздом зозулі»
"Політ над гніздом зозулі" - це один з найулюбленіших романів мною прочитаних. Книгу Кена Кізі я прочитав на одному подиху. Однойменний фільм був зроблений не так оптимістично, як написана книга. Кен Кізі посваривіся з режисером Мілошем Форманом за те, що той зробив по-своєму фільм. Але "Політ над гніздом зозулі" подивилися мільйони людей.
17 вересня 2019 року я бачив виставу за цим романом. Виставу цю написав Дейл Васерман. Переклав її з англійської на українську Ярослав Стельмах. А поставив режисер Сергій Павлюк. Вчора грали цю виставу актори Полтавського театру імені Гоголя.
Вистава зроблена прекрасно. Декорації - у вигляді кімнат, які закриваються жалюзями. Коли вони закриті, на них показують відео. А при відкритих жалюзях грають актори.
На відміну від фільму вистава зроблена ближче до книги. У ній є також монологи. В книзі головний герой індіанець Вождь. А у виставі (як і у фільмі) Макмерфі.
Мені сподобалося, що все-таки Вождю приділили більше уваги, ніж у фільмі. Часто повторював він вірш:
... Пролетіли Гуси вслід.
Хто на захід, хто на схід.
Ну а третій - глянь ондо -
Над зозуленим гніздом.
Вождь розповів історію свого життя про те, як американці переслідували корінне населення Північної Америки. Вождь розповів, що його мама була білява американка. Батько ж був корінний індіанець. Але він не витримав тиску суспільства та жінки і спився. Його син потрапив до психлікарні. Після того, як з Макмерфі зробили "овоча", Вождь сказав, що треба було воювати. Бо Макмерфі до кінця боровся проти Старшої Сестри (звучить, як Старший Брат Орвела).
P.S Оптимістичний фінал знайдете в книжці Кена Кізі.
Дмитро Тирусь
