Біографія Дніпрової Чайки
Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) – українська письменниця – народилася 20 жовтня (1 листопада) 1861 року у селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (тепер – с. Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області) в родині священика.
Дитинство та молодість її проминули на півдні України. Закінчивши Одеську гімназію 1879 року, вона розпочала педагогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, працювала у сільських школах Херсонської губернії.
У 1885 в одеському альманасі «Нива» було вперше надруковано два вірші Дніпрової Чайки («Вісточка» й «Пісня») та оповідання «Знахарка», яке за своїм характером близьке до запису з народних уст. Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах, добре відомі її вірші, п'єси, казки, оповідання, нариси.
У 1885 Дніпрова Чайка приїжджає до Херсона, куди її чоловік Феофан Василевський був засланий та займав посаду губернського статистика. Вона і тут пише вірші, оповідання, лібретто дитячих опер.
Починаючи з 1887, письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах «Перший вінок», журнали «Дзвінок», «Правда», «Зоря»), випускає цикл «Морські малюнки». Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі («Мирські малюнки», «Тень несозданных созданий», «Дві птиці», «Морське серце», «Тополя», «Хвиля»).
Вона працювала у київській «Просвіті». За пропаганду антиурядової літератури та допомогу політичним в'язням 1905 була заарештована. На формування літературно-естетичних смаків мали вплив твори Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, Дж. Байрона, Ф. Шіллера, античних поетів і драматургів, згодом — М. Коцюбинського, українських прозаїків XIX-XX ст.
Її українські поезії друкували альманахи «Степ», «Нива», «Перший вінок», «Хвиля за хвилею», журнали «Зоря», «Киевская старина», «Літературно-науковий вісник», «Дзвінок» та ін. Творча робота була для письменниці справжнім святом.
Прозова творчість письменниці розпочалася оповіданням «Знахарка» (1884), побудованим на фольклорно-етнографічному матеріалі. У наступних творах зображувала процеси диференціації села («Уночі», 1896-1909; «Вольтер'янець», 1896; «На Солоному», 1911), передавала суспільне піднесення напередодні революції 1905-1907 («Революціонер», «Месниця», 1901). В окремих творах («Хрестонос», 1896; «Чи сквитались?», 1899; «Війна не вгаває, війна клекотить...») підносила голос за мир і злагоду в суспільстві, самоочищення й удосконалення людини в толстовському дусі. Оповідання позначені поглибленим психологізмом, тонким дослідженням духовного світу персонажів. Окреме місце в творчості належить поезії у прозі чи ритмізованим мініатюрам під назвою «Морські малюнки» («Дівчина-чайка», 1892; «Суперечка», 1893; «Скеля», 1893; «Буревісник», 1900; «Шпаки», 1901; «Плавні горять», 1902), написаним в імпресіоністично-символічній манері (їх можна порівняти з ранніми творами В. Стефаника, О. Кобилянської). Проте поезія в прозі Дніпрової Чайки більш соціально заангажована, тут порушуються питання долі народу, ролі митця в суспільстві.
Тематичний діапазон поезії Дніпрової Чайки передає загальнодемократичні настрої боротьби проти колоніальної політики царизму в Україні; в ній звучать любов і повага до трудівника, вболівання за долю селянства. Традиційною для свого часу була й поетична манера Дніпрової Чайки: ліберально-народницькі гасла у її віршах поєднуються з фольклорним і етнографічним елементом.
По селах, де працювало подружжя Василевських, вони збирали фольклорні матеріали, записували народні пісні, які потім з голосу Дніпрової Чайки поклали на музику М. Лисенко та А. Канощенко. Створені на цій основі власні поеми — казки для дітей були використані М. Лисенком як лібрето для дитячих опер («Коза-дереза», «Пан Коцький»).
Перекладала з російської М. Лермонтова, О. Пушкіна та з шведської С. Лагєрлеф.
Значний внесок письменниці у розвиток дитячої літератури — вірші «Зима», «Весна», «Голосіння дітвори»; оповідання «Буряк», «Краплі-мандрівниці»; казки «Казка про Сонце та його сина», «Грецька казка».
Виступала зі статтями й рецензіями в педагогічній пресі, діяльно співробітничала в журналі «Дзвінок», цікавилася фольклором. У 1884 представила на VI Археологічно-етнографічний з'їзд, що відбувся в Одесі, три зошити «Українських народних пісень, що їх співають у Дніпровському уїзді Тавричеської губернії».
У 1909 письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911. Писати змогла вже тільки протягом 1918-1920.
Дніпрова Чайка померла 13 березня 1927 року в с. Германівці на Київщині. Похована у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2).
Твори
Критика
