До характеристики неопублікованих поезій Дніпрової Чайки
В. Г. Пінчук
Не прошу я щастя, люде,
Дайте тільки діла,
Та такого, щоб од нього
Вся душа горіла!
Дніпрова Чайка.
Напередодні 1905 р. письменниця підтримує дружні зв’язки з М. Коцюбинським, який відіграв помітну роль у становленні її суспільно-політичних і літературно-естетичних поглядів. У тісному єднанні з М. Коцюбинським, М. Лисенком, М. Заньковецькою, Лесею Українкою, М. Горьким міцнів і поглиблювався демократичний світогляд письменниці. Велику роль у формуванні літературних уподобань Дніпрової Чайки відіграла творчість Т. Шевченка. Мотиви поезій геніального Кобзаря, його палкої любові до рідного краю, народу звучать у багатьох віршах письменниці.
Твори Дніпрової Чайки збуджували думки читачів про необхідність рішучих дій у боротьбі за щастя. І коли до революції 1905 р. письменниця ще допускала братнє єднання «добрих панів» з трудящими (вірш «Роковини», оповідання «Чи сквиталася?»), то пізніше дедалі більше симпатизує активним борцям проти самодержавства, влади «ситих і багатих». Вона встановлює зв’язки з політичними в’язнями Херсонської тюрми, а її квартира стає місцем, де переховуються підпільники, відбуваються зустрічі місцевих політичних діячів. За пропаганду антиурядової літератури та виступи на зборах херсонської інтелігенції із закликом готуватися до боротьби за новий світ, де не буде «тронів і вельмож», за допомогу політичним в’язням письменницю в 1905 р. було заарештовано, поліція забрала в неї й папку з рукописами 1904-1905 pp.
Отже, Дніпрова Чайка все активніше включається в політичне життя. Її ідейні переконання засвідчені в автобіографії (1924 p.).
[…]
Дніпрова Чайка належить до письменників, творчість яких повністю не зібрана. Більшість її віршів знаходиться в рукописних відділах бібліотек, історичних архівах або у приватних осіб. Основні ж рукописні фонди, що зберігалися в дочки Оксани, в 1934 р. загинули. Але знайдене свідчить про досить широкі творчі плани й задуми поетеси.
Нам вдалося відшукати її автобіографію, поему «Галина криницям, нарис «Ступки», статтю про охорону пам’яток архітектури, більше 50 листів до різних діячів культури і літератури, 110 народних пісень, записаних нею, рукописний збірник — 140 поезій, — добра половина яких не опублікована. В листах до друзів та редакцій письменниця згадує про твори «Оглашенний», «З-над моря», «Раціоналіст», «Храм на горі», але ми не натрапили на їх слід.
Неопубліковані твори є цікавим матеріалом для характеристики суспільного обличчя Дніпрової Чайки. Вони стверджують демократичний характер її творчості, дають можливість заглянути в творчу лабораторію письменниці. За мотивами їх можна поділити на такі групи: поезії про революцію 1905 p., твори про тяжке становище селянина; поезії про долю жінки; пейзажна та інтимна лірика.
На початку 1900-х років домінуючими у творах поетеси стають громадянські мотиви. З-під пера все частіше виходять твори, пройняті оптимізмом, вірою в краще майбутнє народу. Закликом з’єднатись і йти «вкупі до бою» сповнена поезія «Дві жінки».
Окрилена щастям, я виступлю сміло
Під гаслом безсмертних надій,
Озброєна вірою в правеє діло,
Я викличу й світ весь на бій!
Події передреволюційних років знайшли відображення в багатьох поезіях Дніпрової Чайки, де вона малює «той нишком прокидаючийся революційний рух чи то на селі, чи в малому місті», що згодом привів до першої російської революції. Цікавими з цього погляду є вірші «Тяжка моя пісня — я знаю й сама!»і «Як помру — то не ховайте». Дніпрова Чайка виступає в них проти експлуатації «можніх», за «волю людей і зерна святого розвою».
Алегоричні образи «ревучого моря», «землі, сльозами вмитої», «могили», «дикої кручі», «журливого вітру», «вільної безодні» розкривають розуміння письменницею подій, що назрівали. Вона хоче «пісень сили, пісень волі».
Хто кохається у морі, Не повинен ям шукати, в морі жити, ним радіти та в ньому ж й помирати.
Тая смілива одмова, здатність чесная до бою бідне серце б окропила, мов цілющою росою.
У багатьох її поезіях символом нової сили виступає весна, котра «розбуджує думи бадьорі, ясні, і руки до праці провадить», оспівується вільна стихія моря:
Піду я гуляти до моря —
до вільного моря піду,
і кину в безодню простору
важку остогидну біду.
А море бушує та грає
і стало так легко мені:
про волю співало безкрає,
всміхалися білі гребні.
Віра поетеси в оновлення життя звучить у поезії «Подивись; весна вертає».
Подивись: весна вертає,
птахи з вирію летять,
вільно знов Дніпро гуляє,
прокидайся, годі спать!
Геть зневір’я! Геть одчаї!
Набік смерть. Життя іде!
І над морем засіяє
Воля й щастя молоде.
[…]
Образ осені в поезії «Осінь... осипалось листя надій» — це символ реакції, що вбивала народні прагнення до свободи. І хоч на певному етапі боротьби «свобода в кайдани закута»
Та поетеса вірить у силу народу, його неминучу перемогу над царським самодержавством. Оптимізмом і вірою в краще майбутнє пройнята поезія «Дайте віри». У ній Дніпрова Чайка славить тих,
Хто за щастя, за повну свободу,
за розвиток у ріднім краю,
за знесення кайданів народу
покладає всю душу свою.
Закликаючи до активного життя, вона вірить, що «в ясній праці» для свого народу
розкуються іржавії руки,
заіскріють надії рясні.
Глибоко співчуває поетеса знедоленим і гостро засуджує тих, хто кривдить і зневажає трударів, хто, проголошуючи відданість народові, залишається байдужим до його долі:
Що ви? Ви тільки шум
на версі хвиль народних!
Шумуєте, бульками встаєте.
Про волю, про розвій,
добробут мас свободних
дурнісінько, безглуздо кричите.
Ця поезія була написана напередодні революції 1905 р. (1902 р.).
Роль і завдання поета вона бачила в тому, щоб переливати «вільне крилатеє слово у другі серця», щоб слово «птахом щебетало» і «срібним голосочком» будило до праці в ім’я народу. Її пісня сплелась «з бражчання кайданів, з плачу та прокльону...» народу.
Оддам свої пісні, дам душу я всю
Безщасним тим людям, співатиму горе,
Прославлю їх труд та печаль!
«Не грім, не спека, не злая хуртовина» страшить поетесу —
А от коли кругом без руху, барв, без згуків густий туман обляже все життя.
Тривогою за долю свого краю, народу сповнені рядки «не чуть борні... в пустині мловій цій». Ось чому, щоб «не зблудитися, не стратити надій», письменниця закликає:
Краще з вами воленьки зазнати,
ніж в болоті вік увесь сконати.
Поєднання особистих і громадських думок спостерігаємо в поезії «Голоси». Тут звучать мотиви великого Кобзаря. Вона закликає до активного життя:
Краще втрати, муки,
до знесилля, до розпуки,
ніж душею замерзати
і нічого не бажати.
Краще поступу живого,
стежку в камені довбати,
а ніж каменем нерушним
шлях ще й другим залягати.
Служити народові — це був її громадянський і моральний обов’язок. Спати на волі, коли навколо людські муки — ганьба. Подай руку братерства страдникам, підтримай їх у горі — ось що заповідає поетеса борцям за людське право.
Для глибшого й повнішого розкриття дум і переживань героїв письменниця часто звертається до народнопісенної поетики. Образи вільної пташки, моря, хвилі, чайки, людської долі, вільної волі, сонця, крилечка надії зустрічаються у віршах «Вільна пташка», «Чайка», «Молодість», «Море», «Свідок», «Доля».
Окремі поезії Дніпрової Чайки не лише образами, а й ритмікою нагадують народну пісню:
В того талант, у того доля, —
А ти ж де, доленько моя?
В який же край, в якому полі
Тебе піду шукати я?
В кращих поетичних творах Дніпрова Чайка виступає продовжувачем передових традицій представників української літератури. Вона глибоко співчуває знедоленим і гостро засуджує експлуататорів. Тривогою за долю сіроми-вівчара сповнена поезія «Степова билиця». Доглядаючи «хазяйські шматки» (отари. — В. П.), замерз у степу наймит Іван:
За що ж ти життям наложив, сиротина?
За ті незчисленні хазяйські шматки?
Та суд був на боці багачів:
Присяжні послухали, радитись вийшли,
«Не винен» — сказали і суд так рішив.
«А Іванові, — кажуть, — судив так всевишній».
Вернувся хазяїн і знов до шматків,
І знову їх пасти Іванів наймає.
І хоч Дніпрова Чайка не завжди закликала до збройної боротьби за повалення самодержавства, все ж вона своїм словом виступала на захист інтересів трудящих. Під впливом революційних подій поетеса написала вірш «Весна... Не відлига, а справді весна..!». Образ весни — як символ оновлення сил природи, краси, людського життя виступає провідним мотивом:
І сонце, і вітер, пташині пісні,
І пар, що земля в небо кадить,
Розбуджує думи бадьорі ясні
І руки до праці провадить.
Благородне почуття любові до свого народу є одним з основних мотивів громадянської лірики Дніпрової Чайки:
І я не об тім, щоб прожити вік тихо,
доле химерна, молюсь!
Нехай же карає, на часточки крає,
страждання виточує кров,
А тільки мороз лиш нехай не займає
мою невмирущу любов.
Письменниця хотіла бачити батьківщину вільною, а народ щасливим, вірила, що настане час, коли:
пустиня обернеться в Рай,
І в заметах розів’ється май!
Значне місце в неопублікованій поетичній спадщині поетеси займає інтимна лірика. Тут Дніпрова Чайка висловлює жаль за молодістю, рожевими мріями і палкими пориваннями, чимало поезій пройнято почуттям глибокого суму, роздумами над нелегкою долею народу.
Є поезії, присвячені змалюванню болючих ран жіночого серця, викликаних нещасливими родинними обставинами. «Пісні щастя, розлуки й страждання» лунають в багатьох поезіях:
Чим серце стрепене, коли його розрізать
та вицідить з його усю до краплі кров?
Чим стрепене й душа, коли із неї вийнять
талан і помисли, ненависть і любов?
З приводу роботи над літературним твором цікаву думку висловив Й. Бехер. Він говорив: «До останньої хвилини неустанно удосконалюйте свій стиль, своє життя... Навіть незначна стилістична поправка — істотне поліпшення».
Посилаючи поезії друзям — І. Франку, М. Коцюбинському, О. Коваленку Дніпрова Чайка робила інколи різні варіанти одного і того ж твору. Таким, наприклад, є вірш «Ненависть», надрукований у збірці її творів, що вийшла в 1931 р. у видавництві «Рух». У листі до О. Коваленка Людмила Олексіївна прислала твір «Прокльон» подібного змісту, але настільки перероблений, що його можна вважати самостійним твором.
Прагнення до семантично вагомого слова відчутне й помітне на всіх редакціях творів письменниці. Як же ж цього домагалася Дніпрова Чайка?
Для порівняння візьмемо кілька творів. Як вдало підібране слово підсилює звучання цілої поезії, можна переконатися на прикладі вірша «Зима була і хуга вила».
І я дивлюсь і все сумую:
Минула доля, де ти? Де? (1931 р.)
В листі до М. Коцюбинського ці рядки звучать значно сильніше:
І я дивлюсь та все питаю:
Минула доле, де ти? Де? (рук).
Письменниця замінила тільки два слова — пасивну (інертну) форму слова сумую більш активною, динамічною — питаю та форму називного відмінка — доля — кличною формою — доле, і зміст твору набирає глибшої виразності, сприймається набагато емоційніше. (Кличну форму дуже часто вживав у своїх творах Т. Шевченко — «Доле, де ти? Доле, де ти?», також часто зустрічається вона і в народних піснях — «Вийди, доле, із води...»).
Про вимогливе ставлення письменниці до свого художнього слова свідчить те, що навіть у кількох рукописних списках один і той же твір зазнавав змін, доробок скорочень, перестановки слів. Нам вдалося розшукати два таких рукописи поезії «Святі вечори». Один був посланий М. Коцюбинському, другий — І. Франку. Ця поезія була опублікована в Літературно-науковому віснику (ЛНВ).
а) Од місяця срібнії плями
кругом полягли по землі (рук. в листі до М. Коцюбинського).
б) Од місяця срібнії плями кругом по землі полягли.
а) Прокинувсь в кущах соловейко
І дзвінкую пісню завів (рук. лист до М. Коцюбинського).
б) Прокинувсь в кущах соловейко і пісню дзвінкую завів.
Письменниця прагнула поглибити зміст і зробити досконалішою форму твору, про що свідчить закінчення поезії «Не любиш ти мене»:
а) Якби могла вмолить
Я бога — я б просила
І день, і ніч, щоб дав
Тобі він мир і силу
і ще: щоб без отвіту
ти не зазнав любить (1931 p.).
б) Якби могла вмолить,
Я б бога все просила
І день, і ніч, щоб дав
тобі він долю, силу,
та те, щоб не зазнав
отак, як я, любить.
Свідченням осягнути ширше коло життєвих явищ, надати їм соціальну характеристику служить рукописний варіант поезії «І темно, і глухо»:
а) Але ж не такі одинокі ми будем
І, стогін здавивши в грудях на той час,
Удвох ми сміліше вперед попростуєм,
І холод, злякавшись, одступить од нас (1931 p.).
б) Але ж не такі самотні вже будем
І, стогін здавивши у грудях в той час,
Ми станем до помочі другим ще людям
І лихо, злякавшись, одступить од нас.
Значно поетичніше закінчення зробила Дніпрова Чайка в рукописному варіанті поезії «Смерком»:
а) От через що я до тебе, ялино,
Коли спіткає лихая година,
Лину, горнуся, немов до сестри (1931 p.).
б) Любо до тебе, розважнице тиха,
стать — притулитися, стовбур обнять,
всі свої думи і клопіт, і лихо,
наче сестриці, смерком передать.
Ти не розкажеш мої таємниці,
З серця лиш знявши частину ваги,
Ти її рясно почешеш по глиці,
нею обгорнеш себе навкруги.
Хто ж завітає під кришу зелену
з сміхом веселим чи криком гучним,
вчує одразу журбу потаємну
й перейметься настроєм моїм.
Ми зупинилися тільки на кількох суттєвіших змінах — варіантах, які Дніпрова Чайка робила в різний час у своїх поезіях. Але й це дає право стверджувати, як дбайливо ставилась письменниця до слова.
Неопубліковані твори письменниці засвідчують, що вона стояла на демократичних позиціях, жила радощами й болями свого народу. Підносячи актуальні і болючі проблеми свого часу, вона через все життя пронесла любов і пошану до людей праці. Кращі твори рукописного збірника Дніпрової Чайки — це майстерні зразки реалістичного мистецтва, вони є цінним вкладом у скарбницю української літератури.
Л-ра: Українське літературознавство. – Львів, 1982. – Вип. 39. – С. 92-99.
Твори
Критика
