Віктор Женченко. Вертаючись з гастрольної поїздки
Берлін, Варшава вже десь там…
А я на схід — під рідне небо.
До тебе, матінко, до тебе,
назустріч молодим вітрам,
що ген пелюстками метуть
у цю безхмарну днину білу;
котрі найперші принесуть
тобі мою сльозу зраділу…
Лети, сльозо моя, лети…
Ще мить — зів’януть всі розлуки!
Я чую, земле, чую… Ти
мені вже простягаєш руки…
Стук мого серця — до небес!
Вже не бере ні сон, ні втома…
Ще хвилька — Буг! Ще хвилька — Брест!
І я вже — вдома, вдома! Вдома…
Твори
Критика
