Хотів би я сином назватись твоїм...
Хотів би я сином назватись твоїм,
Зажурена, тиха, старенька узбечко.
Твій син боронив моє щастя, мій дім,
Мою Коломию, моє Берестечко.
Та він повернутись до тебе не зміг.
Бо тяжко було розтулити повіки.
Проріс він дубком крізь карпатський моріг,
Утративши очі і ноги навіки.
Але не журися, матусе, чей ти
Синів ощасливлених бачиш і дочок.
І, може, зуміють вітри донести
В Ташкент із Ворохти дубовий листочок...
1961
