Вулиця

З вікна готелю віденського я
Дививсь на вулицю. Як течія
Ріки прудкої, вулиця шуміла,
Сичала, корчилась, немов змія,
Залізними зубами скреготіла
І блискала очима, наче смок.
А я дививсь. Попасти під замок
У замок до страхітної потвори
Я не боявсь. Тяжким ножем думок
Я розсікав створіння те суворе...
То не страховисько, не річки плин,
То люди все у вигляді машин.
Вантажники, що порскали бензином,
Хропіли тяжко, збившись в ряд один,
Свою дорогу давши лімузинам.
Вони на астму хворі, в їх очах
Горів печальний електричний жах,
Вони були могутні і безсилі,
Та їм не обіцяв нічого шлях,
Поділений на кілометри й милі.
А «опелі», і «форди», і «рено»
Летіли біля них до казино,
Швидкі нахаби і зарозумільці.
Світ, надвоє розділений давно,
Побачив я тепер, як на тарілці.
Я крикнув до вантажників: «Раби!
Спиніться грізно, станьте на диби,
Угору піднесіть рапаті скати,
Включіть сигнали бунту й боротьби
І паразитів киньтеся топтати!
Ми переможем, а як ні — то вмрем!»
Ішли вантажники із тягарем
І заглядали у мою квартиру...
Ревла в моторах лють старих ярем,
У зблисках фар не бачилося миру!

I960