Балада безсмертя
Серед поля, в зеленому житі,
Де недавно ще бій клекотав,
Три солдати лежали забиті,
А четвертий із мертвих постав.
Може, голос живою росою
Окропив йому спалену скронь.
Може, вітер ходив борозною,
Пригашаючи в ранах вогонь.
Але роси — від крові червоні,
Але вітру на ранах нема.
І четвертий схилився в поклоні
Над бійцями над тими трьома.
Він стояв на розтерзанім полі,
Де його, молодого, в бою
Три солдати, батьки сивочолі,
Берегли, як дитину свою.
1985
