Калина

Над білими крутими берегами,
Де зимова ятриться далина,
Калина йде глибокими снігами,
Заметами до мене йде вона.

Червона хустка збилася на плечі,
І руки простяглися догори;
Між нами неба сині глибонечі,
Безоднями сполохані вітри.

Вона проб’ється через поле княже,
Через доріг залізну течію.
Вона прийде, і світ мені зав’яже,
І в кетяги сховає кров мою.

1985