Лежать у лісі валуни...

Лежать у лісі валуни,
Немов слони закам'янілі.
Повиростали ікла білі
Берізками... Живуть слони...
Ось тільки підійди й гукни —
На ноги зіпнуться вони,
Поволі рушать за тобою,
Мов танки, що ідуть до бою.
Твойого слова мудрий знак,
Твоєї мови правда шерхла —
І їхніх ікол березняк
Відкриє вогнепальні жерла.
Від їх вогню твердині зла
Розсиплються, мов халабуди.
А, вдарившись об їх тіла,
Снаряд розплющуватись буде...

Пробач, я зіпсував пейзаж.
Тут інше вздріти ми повинні:
Ось галява, неначе саж,
А валуни в ній, наче свині.
Ти тільки підійди й гукни —
На ноги зіпнуться вони,
Зарохкають... Тоді мерщій —
Із круглих спин здирати гній
Та на свинячому хребті
Шукати літери святі...

(Колись начальство наказало,
Щоб окремішно від усіх
Для нього підсвинка на сало
Годовано було. На сміх
Позначили свинарки милі
Начальственним ім’ям свиню).
Отож — погладь її по рилі! —
Яви пошану їй свою.
За це тебе й відзначать згодом,—
А далі все піде само.
Твоїх заслуг перед народом
Уже й не перелічимо...
Ось тільки підійди й гукни...

Та, як на окрик твій слони
Піднімуться, а не безроги,
Тебе, як черв’яка, вони
Зітруть на камені дороги.
Ти від свого ховайся крику,
Нікого в лісі не буди
І, щоб не трапилось біди,
Іди собі у пущу дику
Ловить мишей та ящірок,
Але обдумуй кожен крок,
Бо чує подих твій змія —
Твоя сестра і смерть твоя.

1964