​Питають сосни, де я мешкаю...

Питають сосни, де я мешкаю,
Куди іду сумною стежкою,
Кого шукаю між деревами,
Неначе між своїми, кревними...

Я жив колись на цій галявині,
Де трави — наче пера павині,
І добре, й радісно було мені
Рости у неба синім гомоні.

Я був так само деревиною
З душею, мов дитя, невинною,
Я мав думки міцні, мов корені,
І мрії, ночами зазорені.

Я став людиною, жадаючи
Ходити в невідомі далечі,
Та серце, видовбане в камені,
Недобра птаха принесла мені...

Тепер не знаю і не відаю,
Де був я, за якою віддаллю,
Та знаю, що мої прародичі
Шуміли в цій темнавій обочі.

А серце, мов камінна повниця,
Таким чуттям все далі повниться,
Що станеш тигром, а не івою,
Десь там, за смертю незрадливою.

Питають сосни, де я мешкаю,
Куди іду сумною стежкою,
Кого шукаю між деревами,
Неначе між своїми, кревними.

Вертаюся у легіт зелені,
Де браття всі мої поселені,
І, може, біль, мов лід у кремені,
Набухне й серце розірве мені.

1965