​І я, о Львове, пізній твій поет!

І я, о Львове, пізній твій поет!
Та не спізнивсь. В свій час прийшов до тебе.
Твоїх століть повільний менует
і я читав під власне львівським небом.

І я, о Львове, слово тут шукав,
в собі носив твої глибокі рими,
на твій епічний брук і я щодня ступав...
Свої літа і я змішав з твоїми.

Чий день оцей (твої тримає схили)?
Чий спогад це, живий і теплий ще —
Чия присутність тут лишила силу?

Задумавсь Львів, підвів своє плече...
Це ж скільки тут віків спинилось!
Прозорий час — крізь камінь цей — тече.