​Запах пам’ятає квітку...

Запах пам’ятає квітку
(він її залишив лиш на мить),
в бік її задивлений довіку,
давнім щастям тужить і болить...
– В літі поєднаємось коли?..
Запах пам’ятає квітку.
В самотині, в далечіні світу –
Безтрояндний! – шлях його лежить.
Через поле переходить літо –
марно вилива блакить...
– І нема на цю розлуку ліку?..
Запах пам’ятає квітку.