Дніпрові пороги

■

Повсталий камінь, здвигнувши плечима,
спинив цей степ та не спинив Дніпро.
Він далі йде; кипить, спадає—рине...
Мов дикий тур, усе, що стрів, зборов.
Спішить Дніпро. Його стихія — море.
Глибінь його — і небо і гроза.
Як грім!— вода... Як море, Дніпр просторить.
Здолавши шлях, він все—сказав!

■

Мій народе, сонце твоє сходить,
сонце твоє світить і сія.
Вічна пісня! Вічні твої води, —
як небес блакитних течія.
Стань, народе, над Дніпром-рікою.
День твій — давній Київ — золотий.
Ділом смілим, працею святою —
сам себе, народе, народи!!!