26-04-2021 Микола Трублаїні 362

Романтика пригод і боротьби

Євгенія Борисова

Микола Петрович пішов від нас молодим; він не встиг здійснити багатьох своїх творчих задумів. Але й те, що письменник зробив, дає нам право ставити його в перші ряди творців української літератури для дітей та юнацтва.

Шістнадцять років боротьби та праці відділяють нас від тих днів, коли жив і творив Трублаїні. Ми були свідками й учасниками великих історичних подій, які знайшли глибоке і яскраве відображення в літературі. Багато з того, що нас колись захоплювало й хвилювало в книжках-одноденках, забулося, пішло в непам’ять. А творчий доробок Миколи Трублаїні близький і зрозумілий новому поколінню, на його книжках і сьогодні виховується наша молодь.

Микола Петрович Трублаїні (Трублаєвський) прийшов в українську літературу в другій половині 20-х років. Ще юнаком він брав активну участь у громадському житті. Ранній життєвий і трудовий досвід, неспокійна, запальна вдача, вольовий характер у поєднанні з прагненням служити Батьківщині, — все це визначило літературний шлях активіста з глибинного села на Вінниччині. Від перших несміливих дописів у районну газету до серйозної кваліфікованої праці в центральній українській пресі — таким був початок творчої діяльності письменника. Серед різноманітних газетних жанрів найбільш приваблював Трублаїні нарис.

У 1929 році, у виданні «Молодого більшовика», вийшла його перша книжка нарисів «До Арктики через тропіки». А останній публіцистичний твір Трублаїні — стаття «Войну с фашистами ведет весь советский народ», з’явився на сторінках військової газети 4 жовтня 1941 року — в той день, коли смертельно пораненого письменника фронтовими дорогами Мелітопольщини везли до польового госпіталю.

Наполегливо і постійно працюючи протягом багатьох років пліч-о-пліч з В. Владком, Я. Гримайлом, Я. Кальницьким, О. Полторацьким, О. Ільченком та іншими, письменник сприяв створенню й розквіту нового, дуже актуального для української літератури жанру. Спадщина Трублаїні тут досить значна: окремими виданнями вийшли шість книжок, що ввібрали все найкраще, друковане перед тим у газетах та журналах.

Праця над нарисами вимагала від письменника великої оперативності. Тому Трублаїні раз у раз перебував у відрядженнях. В далеких, небезпечних подорожах, в суворих умовах виразно виявились невтомність, наполегливість, закоханість молодого журналіста у свою професію. Сама його біографія — матеріал для художнього твору про журналіста та його працю. Широко відомий факт, коли Трублаїні, разом з іншими кореспондентами, було відмовлено у місці на криголамі «Літке», що виходив у плавання до острова Врангеля. І він же був єдиним представником преси, який здійснив свою мрію, ставши на пароплаві... помічником кока.

Із сторінок нарисів, дописів Трублаїні постає багатобарвне життя народу: він пише про діла гірників Донбасу і харківських тракторобудівників, змальовує працю на колгоспній ниві. Та були у письменника свої улюблені теми, і серед них на провідному місці — освоєння Арктики, що стало тим джерелом, звідки беруть початок його перші оповідання для дітей.

Він зумів з найбільшою повнотою розкрити перед юними читачами глибину, яскравість тогочасної дійсності, стати справжнім вихователем молоді.

Його перші художні твори народжуються з нарисів про Північ, і це не випадково. Всі вони об’єднані одною темою, всім їм притаманна гостра увага до праці й трудових перемог людей, потяг до драматичних, а часом і гумористичних ситуацій.

Трублаїні добре знав дітей, умів дружити і працювати з ними. Коли у Харкові був створений Палац піонерів, письменник організував там Клуб юних дослідників Арктики. Не обмежуючись працею в самому палаці, він влаштовує справжні подорожі дітей до Арктики. Одна з таких мандрівок на Північ відтворена у книзі учасника подорожі письменника Я. Гримайла «Дивний криголам».

Оповідання М. Трублаїні про Північ поділяються на твори, що освітлюють засвоєння Арктики дослідниками-мореплавцями («Берег невідомого острова», «Хатина на кризі»), та на твори з життя народів Далекої Півночі («Малий посланець», «Вовки женуться за оленями» й ін.).

Після ряду оповідань, з яких найзначнішим є «Крила рожевої чайки» (1934), в 1935 році вийшла повість для дітей «Лахтак».

Над захоплюючою темою освоєння Арктики, над темою життя народів Півночі працював в українській літературі тих часів не тільки Трублаїні. З’явилися «Новоземельские рассказы», а потім «Остров голубых песцов» Я. Кальницького, «Чорне озеро» В. Гжицького та ін. Трублаїні, проте, зумів сказати своє слово, збагативши цю тему своїм баченням світу, відкривши Арктику, зокрема, для юного читача, для дітвори.

Провідною ідеєю творів Трублаїні є боротьба за нове. В одних творах — це боротьба за освоєння широких просторів, відкриття незнаних шляхів; в інших — ствердження нового суспільного устрою, перемога нового в свідомості людини. Письменник знаходить у житті драматичні конфлікти між старим і новим, розгортає події в гострому пригодницькому сюжеті, ліпить виразні характери людей — завойовників Арктики, моряків, льотчиків і парашутистів, представників народів Далекої Півночі: чукчів, ескімосів та ін. Письменник в усіх образах підкреслює насамперед риси, властиві тогочасній людині: безмежну відданість батьківщині, вміння вистояти у найважчих випробуваннях, почуття дружби, принциповість, чесність, здатність до самопожертви, душевну чистоту. Характер людини розкривається у зіткненні з труднощами. У творі «Лахтак» — найбільшому з творів Трублаїні про Арктику — розповідається історія полярного судна, що залишилось на вимушену зимівлю в льодах Арктики. Моряки, приречені зимувати на судні, вмерзлому в лід, перебуваючи під повсякчасною загрозою, що судно їхнє розтрощить крига, не маючи запасів їжі, відбивають напад браконьєрів з норвезького судна, які хочуть врятувати себе коштом інших. Надзвичайно тяжкі обставини лише зміцнюють колектив моряків.

Цікаве й оповідання «Крила рожевої чайки». Мужні ескімоси — дівчина Мамаюк, юнак-мисливець Овайюак та інші герої — виступають проти застарілого укладу життя, проти жорстоких звичаїв. Ідея дружби народів наче осяює всі події в цьому оповіданні.

В середині тридцятих років Трублаїні вирушає в журналістські відрядження і мандрує узбережжям Кавказу, Криму, Азовського моря, довго перебуває на півдні України. Одночасно його цікавить життя трудящих за кордоном. Великий, різноманітний життєвий матеріал Трублаїні опрацьовує в різних жанрах. Так, поряд з новими оповіданнями, з’являється ще одна пригодницька повість — «Мандрівники» (1940). Тоді ж Трублаїні пише казки, створює цілу серію художніх нарисів для дітей: «Завойовники північного шляху» (1934), «Клуб майбутніх полярників» і багато інших. Водночас письменник пише кілька книжок для зовсім малих читачів-дошкільнят.

На початку 1934 року на сторінках дошкільного журналу «Тук-тук» (№№ 3, 4, 5) з’явилася перша казка Трублаїні «Казка про Ураган». Це була відповідь письменника тим, хто намагався знищити казку взагалі. І «Казка про Ураган» стала помітним явищем не тільки в кволому ще тоді казковому жанрі, а й у творчості самого Трублаїні. Темою казки є перемога творчого розуму людини над сліпою руйнівною силою стихії. Лютий вітер — Ураган, що день у день руйнував велике місто, під час чергового нападу несподівано наткнувся на високу вежу з величезним димарем. Інженер і Робітник створили її, Червоноармієць охороняв. Переслідуючи їх, лютий напасник ускочив у димар і, потрапивши всередину вежі, опинився за міцними залізними дверцятами, його обіцяли випустити на волю лише після того, як він добре попрацює. Щосили крутив лютий вітер одну по одній машини водопроводу, електростанцій, радіостанції. А коли Урагана звільнили, він, знеможений, упав на підлогу. Відпочивши, вітер знову налетів на вежу, і знову люди примусили його працювати.

Яскраво змалював автор Ураган. На початку він здається непереможним: «...здіймав Ураган величезні хвилі на морі і топив кораблі. Налітав на ліси і ломив •могутні дуби та осокори. Наганяв град на поля. Зривав дахи з будинків. Перекидав поїзди та автомобілі». Поступово, у сутичках з людьми, міць його дедалі меншає, і нарешті залишається сама безсила лють. А спокійна, розумна сила людини зростає у боротьбі проти стихії.

Твір несе в собі характерні ознаки нової казки. Він побудований на цілком новому матеріалі і відбиває умови життя в суспільстві, коли повністю розкриваються творчі сили людини і вона має змогу втілити одну зі своїх багатовікових мрій — панування над силами природи. Ця думка споріднює твір М. Трублаїні з казкою С. Маршака «Война с Днепром».

«Мандри Закомарика» — казка значно більша за обсягом. Сюжет її, побудований на веселих пригодах Закомарика, дає читачеві багато пізнавального матеріалу.

Трублаїні не став казкарем, але написане ним свідчить про великі можливості його в жанрі, в якому далеко не кожний письменник здобуває творчий успіх. В основу пригодницької повісті «Мандрівники», написаної в 1936-37 роках, покладено справжню подорож до Криму групи гуртківців Харківського Палацу піонерів разом з самим Миколою Петровичем. Велика за обсягом, повість сповнена пригод, несподіванок і навіть таємниць. У ній багато захоплюючих фактів про людей і природу Півдня. Але твір, на нашу думку, дещо переобтяжений пригодами і надто розтягнений.

У рік видання «Мандрівників» (1938) журнал «Піонерія» опублікував невелику нову повість Трублаїні «Лебединий острів», що була першим варіантом «Шхуни «Колумб» — найбільш довершеного твору з усього доробку письменника в пригодницькому жанрі.

В «Шхуні «Колумб» (1940) М. Трублаїні вдалося на матеріалі боротьби з шпигунами та диверсантами створити хвилюючі образи юних патріотів: юнги Марка Завірюхи, доньки професора-геолога Ананьева — Люди та дівчинки-сироти Ясі Знайди. Постаті героїв «Шхуни «Колумб» значно змістовніші, барвистіші, ніж у ранніх творах. Автор щиро і просто розкриває і зародження взаємного почуття між Марком та Людою, ніжність ставлення їх до маленької Ясі, палкі мрії всіх трьох про майбутнє, суворі роздуми у небезпечні хвилини життя.

В романі особливо виразно відтінена одна з характерних особливостей пригодницької літератури: увага до людини, реалістичне змалювання героя, чию постать не заступають події й пригоди.

«Шхуна «Колумб» завершила собою формування Трублаїні як майстра пригодницького жанру. Саме в розробці й ствердженні цього жанру й полягає найбільша заслуга письменника перед українською літературою для дітей.

В останні роки життя в творчості М. Трублаїні намічається нова жанрова лінія — науково-фантастична. Опрацьовуючи першу спробу в цьому жанрі — повість «56-а паралель» (1939) та написаний за її мотивами кіносценарій, Трублаїні напередодні Великої Вітчизняної війни написав науково-фантастичний роман «Глибинний шлях». Твір був опублікований посмертно, в ньому є певні недоробки, але й у такому вигляді він захоплює читача розмахом творчої фантазії і патріотичною спрямованістю.

Серед творів Трублаїні немає жодного, який обминав би сучасну йому дійсність. Письменник, збагачений життєвим досвідом, не фотографує життя, а прагне до розкриття в ньому найзначнішого, яке Горький іменував тим новим, що «створює революційна енергія робітничого класу». […]

Останнім художнім твором письменника було оповідання «Життя за Батьківщину», написане на початку Великої Вітчизняної війни. Мужній голос патріота-бійця лунає зі сторінок цього твору. Письменник оспівує безприкладну мужність людей у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Твори Трублаїні широко популярні серед дітей та юнацтва. Лише в Україні вони видані 71 раз, загальним тиражем близько 1.700.000 примірників. І це є кращим пам’ятником письменникові, який віддав весь свій талант і саме своє життя народу та його дітям.

Вічно молодий образ Миколи Петровича Трублаїні, полум’яного українського патріота, веселого мандрівника і журналіста, мужнього солдата і щирого друга дітей нашої країни живе в наших серцях.

Л-ра: Прапор. – 1957. – № 5. – С. 95-98.

Біографія

Твори

Критика