Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс
Якщо вам сподобався цей твір, ставте лайк та робіть репости у соцмережах. Допоможіть автору посісти призове місце у конкурсі Книжкова пара Плюс.
У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)
Сечена Вікторія Анатоліївна, Семенівська сільська бібліотека Семенівської ТГ Мелітопольського району, Запорізької області.
Я давно працюю у бібліотеці. З часом стереотипи змінюються: затишна, тиха книгозбірня перетворюється в жваву і гамірну. Мені подобається моя робота і всі читачі, які до нас приходять – від чомусика - школяра до привітних бабусь, які майже кожного разу розповідають про своїх котів. Мені цікаво їх слухати і бути їм корисною, люблю бути серед людей.
Я сиділа і працювала з картотекою. Була лише дев'ята ранку, читачі зазвичай не приходять так рано.
- Вибачте, чи можна у вас взяти книжку "Володар Перстнів?"- почулося десь зверху.
Я підняла голову і побачила Її - струнку дівчину років 20-ти з блакитними очима і милою зовнішністю.
- Добрий ранок. Звісно, зараз знайду. Сідайте, будь ласка. -Відповіла я, і пішла шукати книгу.
За пару хвилин Вона вже сиділа в читальному залі, і насупивши брови, захоплено читала.
Я продовжила роботу, тепер вже складала план заходів на місяць. Дехто каже, що працювати в бібліотеці- легко. Сидиш собі, нічого не робиш, книжки іноді видаєш. А іноді не видаєш, бо люди не ходять до бібліотеки, зараз є електронні книги і телефони.
Але офіційно хочу заявити: це маячня! Багато людей ходило, ходить, і буде ходити до бібліотеки, бо що може бути ліпшим за запах нової книги та шерех перегорнутих сторінок? А як же таїнство фізичного дотику до доброго, мудрого, вічного? На мою думку, книжку ніколи не можна буде замінити телефоном. І робота бібліотекарем не така легка, як здається. Але це я відволіклася на свої думки, вибач, любий читачу.
Отже, я сиділа, працювала як завжди. Приходили бабусі, дідусі. Зазвичай бабусі беруть любовні та історичні романи, а дідусі – детективи або газети. І тут до залу заходить Він.
Високий кароокий брюнет, мрія будь-якого режисера кіно, здається, на вигляд не старший двадцяти п'яти років.
- Добрий день. Чи можна у вас взяти книжку "Володар Перстнів"? - приємним, оксамитовим голосом запитав Він.
- Вибачте, але ця книга «вже на руках». Можу запропонувати вам іншу. - Промовила я.
В цю мить відірвала свій погляд від книжки Вона. І сказала:
-Книга, яка Вас цікавить, у мене. Так вийшло, що трошки Вас обігнала. Якщо хочете, можете зачекати, я зараз дочитаю і поверну.
-Добре. -Він підійшов до Її стола і сів.
Мені стало цікаво, тож я почала прислуховуватися до їх розмови.
Так, я знаю, що підслуховувати не можна! Але ж тут ситуація як в моїх улюблених мелодрамах, прямо перед очима! І до того ж так цікаво, що буде далі. Гріх не підслухати.
Початку розмови я відверто не чула. Але через годину вони пошепки обговорювали сюжет книжки.
Ще через пів години, вже не дуже пошепки, і трохи сміючись, розмовляли про домашніх тварин і в яких країнах світу хотіли би побувати.
Якраз перед обідом, Вона підвелася зі стільця, віддала йому книжку і пішла, під кінець кинувши "до побачення".
Він пішов через п'ятнадцять хвилин після Неї.
Наступного дня Вона так само прийшла до нас в бібліотеку. Цього разу просила "Відьмака".
"Цікавий у неї смак" - подумала я.
Потім прийшов Він. Привітався, і знову підсів до Неї.
Не знаю, про що вони розмовляли, але здається, на моїх очах почалася народжуватися симпатія. З роботи я йшла і сяяла, мій чоловік навіть здивувався.
Так продовжувалося приблизно місяць. Вони приходили, сідали разом, читали, говорили. Мені було приємно за ними спостерігати.
Аж ось одного ранку ніхто не прийшов. Ні Він, ні Вона. Весна закінчувалася, починався спекотний червень. Мені було без них трошки сумно.
В серпні завітав Він. Він підійшов до моєї кафедри, і попросив про допомогу. Звичайно, я погодилася…
І ось настав день ікс. Я прикрасила бібліотеку різнокольоровими кульками, і трошки хвилювалася. Зайшов Він, в костюмі і з величезним букетом білих троянд! Він заховався за стелажами. Я сиділа на своєму робочому місці.
І от до бібліотеки зайшла Вона. В жовтій сукні, з посмішкою на вустах.
Я видала Їй книгу, і тільки-но Вона захотіла піти, Він підбіг до Неї, дістав каблучку, і став на одне коліно. Я відкрила двері, зайшов оператор з відеокамерою і друзі.
- Ти станеш моєю дружиною?
Вона стояла почервонівши і мовчала. По нам пройшлося легке напруження.
-Так, - ледь чутно відповіла Вона, - так, так, звісно!
Останнє "звісно" пролунало радісно і гучно.
…
- Вибачте що відволікаю, ви не дуже зараз зайняті? Чи не могли би ви мені дати книжку "Володар перстнів"? - запитав мене кароокий хлопчик.
- Так, звісно, зачекай хвилиночку.
Як це приємно, що він, так само як і його батьки, прийшов зараз до бібліотеки читати. І що книжка "Володар перстнів" перейшла від покоління до покоління.
Хлопчик сидів в читальному залі, і так само, як його мама, насупивши брови зацікавлено читав.
Хто знає, де зустрінеш свою долю. Можливо, Ваша доля також чекає на Вас в бібліотеці? :)
