Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс
Якщо вам сподобався цей твір, ставте лайк та робіть репости у соцмережах. Допоможіть автору посісти призове місце у конкурсі Книжкова пара Плюс.
У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)
Ланін Богдан, Перфілов Даніїл,
Дніпропетровська обласна бібліотека для молоді імені М. Свєтлова
Ми були біля парку, на самому краю нього, коли почався захід.
Пам’ятаю, я сказав : «У мене голова крутиться, Данило, підмінити мене треба». І ось почалось: біля нашого столу зібралась велика кількість людей, які хотіли книг та майстер-класів, вони гучно розмовляли та бігали навколо нас.
В цей час пролунав заклик: «Майстер-клас з 3D-ручки тут!
Я знову сказав : «Данило, треба мене підмінити, бо мені погано». Я ще не розповідав Данилу про те, що саме ми будемо проводити майстер-клас, але по його очам бачив, що він здогадався про це.
У нас було: дві стопки брошур, сімдесят п’ять книг, п’ять 3D ручок, купа настільних ігор та ціла галактика послуг. Усе це було нам потрібно для проведення заходу. Коли ти починаєш працювати бібліотекарем, вже не можеш зупинитися усе брати з собою; В цей момент я думав про те, що немає нічого, що могло б замінити книги та живу дискусію з начитаною людиною, яка в екстазі від заходу.
Ми з Данилом побачили хлопця, який підходив до всіх і запитував: «Чи не потрібна вам допомога?»
Пам'ятаю, що тоді я Дані сказав: «Він нам не потрібен!». Але Данило пішов до нього, і хоча я кричав йому: «Не треба!», він мене не слухав.
Хлопець був невисокий, зі світлим кучерявим волоссям, яке від вітру здавалось живим, яке може тебе з’їсти... Чи то я на сонці перегрівся, чи то насправді у нього волосся живе.
Данило підвів цього хлопця і каже: «Його звати Марк. Він хоче бути волонтером», на що я йому відповів з посмішкою: «Невже? Тоді сідай до нас».
Мені стало цікаво, скільки витримає цей волонтер Марк, адже, ймовірно, в нього не буде часу, щоб піти до туалету і не повернеться. У парку дуже багато людей, які хочуть майстер-класів та розповідей про книги, але я точно знав, що його не можна відпускати, він точно нам знадобиться.
Я подивився на Данила, а потім на Марка. У них були задумливі обличчя, і я подумав: «Невже це все, про що я думав, говорив вголос?».
У мене пішли мурахи по тілу – спека на мене погано впливає. Я все ж наважився підійти до Марка, щоб розповісти чим ми займаємося, аби він не хвилювався, що він буде у нас як раб.
«Слухай, Марк, ти маєш усвідомити одну річ – важливі усі деталі. Це дуже відповідальний захід, ти маєш зрозуміти усю важливість твоєї ролі тут. Я – бібліотекар І категорії, Данило теж, а тепер і ти станеш таким, як ми. Ти маєш бути чемним та посміхатися завжди, маєш вміти працювати з дітьми і молоддю! Від тебе залежить майбутнє нашої країни, бо молодь – це і є наше майбутнє, і на наших плечах лежить відповідальність за них!»
Раптом я прокинувся у тому самому парку. Біля мене стояв Даня. Не певен – чи просто напекло мені сонце, і все примарилось, чи ні.
Але я певен, що наша мета зосталась незмінною…
