Бібліотечна робота схожа на айсберг

Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс

Якщо вам сподобався цей твір, ставте лайк та робіть репости у соцмережах. Допоможіть автору посісти призове місце у конкурсі Книжкова пара Плюс.

У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)

Марія Юдіна

Зав. організаційно-методичного відділу,

Центральна міська бібліотека,

ЦБС Шевченківського району, м. Харків

Бібліотечна робота схожа на айсберг. Читач бачить тільки його маленьку верхівку: прийшов, спитав, отримав, гортає сторінки. Але найважливіша й найкропіткіша робота проходить поза очі наших шановних гостей. Отже, як-то кажуть у інтернетах, «сідайте зручніше, заварюйте чай/каву, то є лонгрид» і його перша частина…

ШЛЯХ КНИГИ

ВІДДІЛ КОМПЛЕКТУВАННЯ

Коли випадкові знайомі дізнаються, що я працюю у бібліотеці, вони зазвичай із заздрістю говорять: «Хоро-о-оша в тебе робота. Сидите там, весь час книжки читаєте». Друзі, я вам розкрию таємницю: бібліотекарі не читають книжок… на роботі.

Вони проводять з ними безліч маніпуляцій: с̶к̶л̶а̶д̶а̶ю̶т̶ь̶ ̶к̶у̶п̶о̶ч̶к̶а̶м̶и̶ ̶і̶ ̶с̶т̶р̶и̶б̶а̶ю̶т̶ь̶ ̶ч̶е̶р̶е̶з̶ ̶н̶и̶х̶, штемпелюють, шифрують, підклеюють, описують та каталогізують і весь час носять з місця на місце. Тож слухайте правдиву казочку про ̶ш̶л̶я̶х̶ ̶с̶а̶м̶у̶р̶а̶я̶ шлях книги до читача.

Процес придбання книг з оцим тендером-шмендером: виділили кошти – забрали кошти, у цей магазин ходіть – у той не ходіть — я описувати не буду. Нічого там веселого, самі сльози. Ну, ось уже нарешті придбано, доставлено, з актом звірено, і починається перетворення книги з товару на бібліотечний фонд.

Ця священна магія довірена відділу комплектування й обробки літератури.

Кожну книжку беруть до рук і просто ручкою малюють на ній ціну і ставлять штампи ̶н̶а̶ ̶л̶о̶б̶а̶ на титульну сторінку і на сторінку № 17. Це як прописка у паспорті, бо у штампі зафіксовано назву бібліотеки і структурний підрозділ: абонемент або читальний зал (або інші відділі, якщо такі є). Дозволяю заздрити: вам не можна у книгах малювати, а у нас це прописано в посадових інструкціях. Традиція штемпелювання 17-ї сторінки йде корінням у сиву давнину і має на меті зберегти книжкову прописку, якщо видання втратить титульний лист.

Потім кожна книжка отримає «ідентифікаційний код» — інвентарний номер — з яким вона існуватиме аж до своєї смерті у нетрях пункту прийому макулатури. За цим номером книжку впишуть у некролог — акт списання. Але то ще не скоро. Не будемо про сумне.

Далі йде творчість аплікацій — на задню сторінку форзацу приклеюють штрих-код, а на передню — кишеню для книжкового формуляра.

Сам формуляр — це безпосередньо книжковий паспорт, на якому зазначено автора, назву, рік народження книги і прізвище батьків, тобто видавництва. Також знову дублюють інвентарний номер, ціну і залишають купку не зрозумілих пересічному громадянину цифр та літер у верхньому лівому куточку. То є шифр УДК або ББК й авторський знак. І про це шифрування зараз докладніше.

Шифр — то маркер, за яким спеціаліст, не читаючи книги, скаже до якого розділу вона належить: чи то художня література, чи наукова, а якщо наукова, то з якої галузі, якою мовою написана тощо. За часів СРСР ми шифрували книги за ББК — бібліотечно-бібліографічною класифікацією. А зараз переходимо на УДК — універсальну десяткову класифікацію, якою користуються всі бібліотеки світу. Вона складніша, але й докладніша. Якщо правильно скласти довгий шифр УДК, то можна з’ясувати найдрібніші деталі про зміст книги.

А ̶п̶о̶т̶і̶м̶ ̶м̶а̶л̶е̶н̶ь̶к̶і̶ ̶з̶в̶і̶р̶я̶т̶к̶а̶ ̶з̶а̶г̶о̶р̶т̶а̶ю̶т̶ь̶ ̶ш̶о̶к̶о̶л̶а̶д̶ ̶у̶ ̶ф̶о̶л̶ь̶г̶у̶ потім інформація про книгу заноситься до електронного каталогу. І це окрема складна історія, де безліч полів для заповнення, усіляких «прив’язок» книги до місця проживання та іншої корисної мозгозламної інформації, яку потрібно без помилок внести, бо інакше книга в каталозі буде на кшталт закритого профілю в соцмережі без аватарки)).

І, нарешті, залишилася дрібничка — натиснути кнопочку Print та й роздрукувати три картки з красиво складеним бібліографічним описом (це якщо ви правильно занесли інформацію до певних полів), шифрами, знаками тире і крапками. «Три картки, три картки…» — співають бібліотекарі й урочисто перепроводжають книгу до інших відділів, а картки розставляють у каталогах: генеральному, алфавітному та систематичному. Так, вони ще існують й існуватимуть, поки світ стоїть. Бо якщо на Землі скінчиться електрика, як ви знайдете книгу без паперового каталогу? Отож))

До речі, донедавна всі каталожні картки бібліотекарі писали власноруч, спеціальним «бібліотечним почерком», який суворі викладачі формують у студентах в інститутах. Співчуваю, у деяких бібліотеках так пишуть і досі...

І якщо ви думаєте, що, діставшись кінця цього тексту, ви почуєте, що книжка нарешті потрапляє до рук читача, то ви помиляєтеся. Шлях ̶с̶а̶м̶у̶р̶а̶я̶ книги триває…

ШЛЯХ КНИГИ

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ВІДДІЛ

Після відділу комплектування і обробки літератури наш самурай, тобто книжка, йде на ̶н̶о̶в̶е̶ ̶п̶е̶к̶е̶л̶ь̶н̶е̶ ̶к̶о̶л̶о̶ до інформаційно-бібліографічного віділу. А щоб їй було не самотньо, тягне за собою купку газет і журналів.

Бібліографія вже не та, скажу я вам, друзі. Бібліографію вбиває Google та подібні йому ̶б̶і̶с̶о̶в̶с̶ь̶к̶і̶ ̶с̶т̶в̶о̶р̶і̶н̶н̶я̶ досягнення науково-технічного прогресу. Бо основна мета бібліографії — інформувати. Про книги, статті, наукові й не дуже наукові праці. Про все що написали, видали, і воно розійшлося світом. І про те, де його шукати. А ще бібліографія полюбляє збирати інформацію за темами, видавати товсті збірки з безліччю поважних прізвищ у розділі «під редакцією».

Вловили основну думку? «Інформація за темами» — ОК, Google — і у вас не просто список авторів і назв, а посилання на повні тексти.

Але.

Якщо цей алгоритм працює для популярних запитань, то наукові та вузькоспеціальні запити пошукова система навряд чи задовольнить. Тому бібліографія у наукових бібліотеках, як і раніше — шляхетна коронована особа. А у публічних — «Король умер! Да здравствует король!» — трансформується й набуває нових навичок. Інтерактивні книжкові виставки, онлайн огляди літератури, тематичні списки і дайджести, рекомендації й аннотації у соцмережах, буктрейлери і відоролики, консультації на сайті — то все робота бібліографічного відділу сучасної публічної бібліотеки.

Тож повернемося до нашої мандрівниці у палітурці.

Бібліографи уважно дивляться на книгу й суворо допитують:

— Пані, чи ви збірка? А можливо, ви краєзнавча література?

Якщо ви збірка, то зараз ми аналітично опишемо ваші складові в електронному каталозі. Тобто бібліографічний опис буде створено не під назвою всієї книги, а під авторами і назвами творів, що увійшли до неї. Де за двома косими рисками буде вказано саме назву збірки. Опис буде прив’язано до основного опису, який створив уже відділ комплектування.

Для чого це? Приходить до нас читач і хоче отримати певний твір певного автора. А книгу з такою назвою вже хтось запросив додому. Але той твір може бути схований у збірці, тож шукаємо і знаходимо!

Якщо пані книга належить до поважної родини знавців рідного краю, то ласкаво просимо до нашої «Краєзнавчої картотеки». Не книгу, звісно, а її ̶а̶в̶а̶т̶а̶р̶ бібліографічний опис. Знов-таки, для того, щоб швидко відповісти на конкретний запит на кшталт: «А чи є у вас інформація про події на Харківщині у період Мезозойської ери». «Що ми маємо у розділі «Козачі перегони на динозаврах?». До краєзнавчої картотеки потрапляють й аналітичні описи усіх статей з періодики, що висвітлюють життя Харкова, особливо його культурну складову.

Усі інші статті з газет і журналів, отримують прописку в Систематичній картотеці статей (СКС). Систематичною її називають тому, що матеріали збирають за темами, тобто систематизують. Популярність СКС також потерпає від Google, і періодично на нарадах спалахують суперечки «Нащо вона потрібна? А давайте її ̶с̶п̶а̶л̶и̶м̶о̶ ̶і̶ ̶п̶о̶п̶і̶л̶ ̶р̶о̶з̶в̶і̶є̶м̶о̶ заморозимо і будем робити щось цікавіше!». Бо розписувати три газети й два журнали якось тойво… не прогресивно. Бої тривають, долю СКС остаточно не визначено.

А що книга? Відтоптавши усі полиці в бібліографії, засвітившись у ̶с̶о̶ц̶м̶е̶р̶е̶ж̶а̶х̶ каталогах і картотеках, вона йде перепочити на місце постійної дислокації — до абонементу або читального залу. І це — нова історія, а значить, не відходьте далеко від своїх гаджетів. Далі буде…

P.S. Йой! Ми забули, зовсім забули сказати за старі книжки. Ті, що давно вже у фонді і нормально так походили по руках. Вони теж відвідують бібліографічний відділ окремими групами. І гостюють там задля отримання бібліографічного опису в електронному каталозі.

Лупання цієї скали має назву ретроконверсія, і це величезний обсяг роботи, який триває і триватиме ще…

ШЛЯХ КНИГИ

Бібліотечний айсберг продовжує перегортатися догори дриґом, а книга все ще торує шлях до читача. І наша наступна зупинка...

ВІДДІЛ ОБСЛУГОВУВАННЯ. АБОНЕМЕНТ і ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ

Отримавши штампи, документи, реєстрацію в усіх каталогах і картотеках, книга розташовується на полиці відділу обслуговування (на абонементі або в читальному залі). Як здогадується кмітливий читач, сортують книги зовсім не за кольором обкладинок. Тут працює та ж система ББК/УДК, що й для каталогізації.

Наприклад, під книжковим розділювачем із шифром УДК 37 «Освіта. Виховання. Навчання. Дозвілля» збирається вся література відповідної тематики.

Якщо книга стосується освіти, але йдеться про дитячі садки, то застосовуємо більш дрібний індекс 372.2 «Дошкільна освіта та виховання».

Конкретизувати? Легко! За розділювачем 373.2. 091.3.01 зберігається література за темою «Теорія та методика дошкільного виховання». У такий спосіб систематизується весь фонд. А всередині кожного розділу — за алфавітом авторів або назв. Так і живуть…

І тут нарешті:

— Добрий день! Я хотіла б узяти книжку…

— Дуже ради вас бачити! — відповідає бібліотекар. — А нагадайте номер свого читацького формуляра? Ще немає? Ви вперше до нас? Ну тоді, буквально ̶д̶е̶с̶я̶т̶ь̶ -̶д̶в̶а̶д̶ц̶я̶т̶ь̶ декілька папірців… можна ваш паспорт?

За даними паспорта оформлюють читацький формуляр — своєрідний щоденник, куди будуть записані усі книги та журнали, які людина вибере. А разом з тим:

— Читацький квиток з особистим номером і ПІБ.

— Реєстраційну картку (для однойменного каталогу).

— Занесуть прізвище в алфавітну книгу (щоб пошукати номер свого читацького, коли людина його забуде, а̶ ̶з̶а̶б̶у̶д̶е̶ ̶о̶б̶о̶в̶'̶я̶з̶к̶о̶в̶о̶).

Потім дані про користувача будуть внесені до електронної читацької картотеки — готуємо базу на майбутнє. Відвідувачу пояснять правила користування бібліотекою, зберуть купу підписів: «з правилами ознайомлен/а», «ще тут і ось тут» тощо.

І врешті-решт спитають, а чого саме бажає шановний відвідувач. І, залежно від відповіді, запросять до стелажів із книжками або доберуть літературу на запит.

Запити — різноманітні. Не завжди людина точно знає автора та назву бажаного твору. Частіше бібліотекари чують запити на кшталт: «А міні щось новеньке про любов», «А де почитати про риб, що мешкають у харківських водоймах», «Я хочу книгу, така обкладинка кольорова, детектив, там ціла серія, мені п’ята частина потрібна». І що ви думаєте? Знаходимо.

Усі книжки, обрані читачем, акуратно занотують у читацький формуляр.

Книги з абонементу можна взяти додому, з фондом читального залу — знайомитися лише у бібліотеці. Нам здається це неправильним у 21 столітті, тому ми намагаємося зробити фонди максимально доступними. Робота триває…