Друже, брате, замучений брате, сумний!

(З С. Надсона)

Друже, брате, замучений брате, сумний!
Дармо дух твій живий погасає.
Хай мордує неправда і зло край рідний,
Хай в сльозах вся земля потопає,
Хай розбито, зневажено твій ідеал,
Нехай ллється невинная кров,—
Вір, настане година — і згине Ваал,
І вернеться на землю любов!

Не в терновім вінці, не в кайданах тяжких,
Не з хрестом на похилих плечах,
Прийде в силі, у промінях слави дивних,
З ясним світочем щастя в руках!
І не буде тоді ані сліз, ні змагання,
Ні безхрестних могил, ні рабів,
Ні нужди без просвітку, де мруть всі жадання,
Ні меча, ні ганебних стовпів.

Друже, вір, це не мрія, що прийде на мить,
І не марна надія одна:
Глянь — занадто вже зло усю землю гнітить,
Темна ніч коло нас — вже занадто сумна!

Мир утомиться злом, захлинеться у крові,
Від ненависті втомиться, від борікання
І підійме до щирої тої святої любові
Очі, повнії жалю, благання.