Угорським комуністам
1
Спитають нас, хоч будемо в могилі,
Потомки наші, чи любили ми,
Чи мали і серця, чи — лиш уми,
Що, сяючи, зігріть були не в силі.
Чи ж знатимуть, з якої ми пітьми,
З якої твані і з якої гнилі
Світ виривали і в якім горнилі
Самі ставали справжніми людьми?
Як ми ішли крізь-дні і роки скрутні,
Світили нам в дорозі до мети
Зірки холодні, та ясні й могутні.
Хай пам’ятають правнуки завжди,
Що їхні теплі зорі п’ятикутні
На грудях вирізали нам кати!
2
Свободу, Правду, Справедливість,
Немов жінок, перед собою
Вони женуть на поле бою,
Щоб нашу захитать сміливість.
Ті йдуть, воланням і мольбою
Ворожу видають зрадливість:
«Нам битви дим очей не виїсть,
Стріляйте — нас не вбить стрільбою»
Гримить смертельна канонада,
І ворог озвірілий пада —
Щитом йому ніщо не стане.
А три Сестри, вогнем не ткнуті,
Нам руки подають окуті,
І ми знімаєм з них кайдани.
3
Пігмей бажа високим буть на зріст,
Порядним хоче виглядати злодій,
Завжди злочинець — на словах добродій,
І панотець не п’є прилюдно в піст.
В катів нема поезій, ні мелодій —
Все крадено — і Петефі, і Ліст.
Заховано великих творів зміст
У перекручені рядки пародій.
Але ніхто пов’язкою брехні
Угорщині не перев’яже очі,
У боротьбі пітьму здолали дні.
А хто не став за правду до борні,—
Зайшов на трясовину серед ночі
І згинув у зрадливому багні.
1956
