Угорським комуністам

1

Спитають нас, хоч будемо в могилі,
Потомки наші, чи любили ми,
Чи мали і серця, чи — лиш уми,
Що, сяючи, зігріть були не в силі.

Чи ж знатимуть, з якої ми пітьми,
З якої твані і з якої гнилі
Світ виривали і в якім горнилі
Самі ставали справжніми людьми?

Як ми ішли крізь-дні і роки скрутні,
Світили нам в дорозі до мети
Зірки холодні, та ясні й могутні.

Хай пам’ятають правнуки завжди,
Що їхні теплі зорі п’ятикутні
На грудях вирізали нам кати!

2

Свободу, Правду, Справедливість,
Немов жінок, перед собою
Вони женуть на поле бою,
Щоб нашу захитать сміливість.

Ті йдуть, воланням і мольбою
Ворожу видають зрадливість:
«Нам битви дим очей не виїсть,
Стріляйте — нас не вбить стрільбою»

Гримить смертельна канонада,
І ворог озвірілий пада —
Щитом йому ніщо не стане.

А три Сестри, вогнем не ткнуті,
Нам руки подають окуті,
І ми знімаєм з них кайдани.

3

Пігмей бажа високим буть на зріст,
Порядним хоче виглядати злодій,
Завжди злочинець — на словах добродій,
І панотець не п’є прилюдно в піст.

В катів нема поезій, ні мелодій —
Все крадено — і Петефі, і Ліст.
Заховано великих творів зміст
У перекручені рядки пародій.

Але ніхто пов’язкою брехні
Угорщині не перев’яже очі,
У боротьбі пітьму здолали дні.

А хто не став за правду до борні,—
Зайшов на трясовину серед ночі
І згинув у зрадливому багні.

1956