Дружині

Минулося кохання вечорове,
Невинні поцілунки відцвіли.
Ти досі без моєї похвали
Обходилась, ясна моя любове.

Творив я іншим гімни і хули,
Для інших мав римовані промови,—
Для тебе мав я слово лиш прозове,
Та вільно в ньому почуття жили.

І цей сонет не зможе закувати
В свої кайдани золотої ватри,
Що в темнім серці запалила ти.

Це ж тільки знак унимливої шани
За пісню Соломії й Роксолани,
За усміх, що сіяв у дні сльоти.

1968