У книги люди, наче бджоли в соти...
У книги люди, наче бджоли в соти,
Знесли сяйливий, чародійний мед.
Сліпцеві очі ним потри, і вмент
Побачить сонце й голубі висоти.
Відчує мислі найстрімкіший лет,
Збагне людські страждання і турботи,
Поможе іншим темряву збороти,
Рвучи з очей пов’язки чорних лент!
Благословенна та ясна година,
Коли дитя читає «Кобзаря»,
Зір молодий прозориться, як днина,
Злітає дух над бескиди й моря,
Та з полум’я сльози, що не згоря,
Поволі починається людина.
1958
