​У книги люди, наче бджоли в соти...

У книги люди, наче бджоли в соти,
Знесли сяйливий, чародійний мед.
Сліпцеві очі ним потри, і вмент
Побачить сонце й голубі висоти.

Відчує мислі найстрімкіший лет,
Збагне людські страждання і турботи,
Поможе іншим темряву збороти,
Рвучи з очей пов’язки чорних лент!

Благословенна та ясна година,
Коли дитя читає «Кобзаря»,
Зір молодий прозориться, як днина,

Злітає дух над бескиди й моря,
Та з полум’я сльози, що не згоря,
Поволі починається людина.

1958