Про що ми говоримо, коли говоримо про торгівлю людьми
Авторка: Лівіа Валенсісе, членкиня організації Бан Їн, наукова працівниця дослідницької групи з транскультурної психіатрії на кафедрі психіатрії та психотерапії клінічного комплексу Шаріте в Берліні.
Бути феміністичною організацією проти торгівлі людьми означає протистояти багато чому, що сьогодні видають за боротьбу з нею. Активістка однієї з найстаріших жіночих організацій Берліна проти торгівлі людьми розповідає про виклики її роботи.
Торгівля людьми є серйозним злочином проти особистого самовизначення людини. Ніхто не виступає за торгівлю людьми, всі висловлюються проти. Однак існує набагато менше єдності щодо того, які практичні наслідки повинні випливати з цієї позиції. І ми як феміністична неурядова організація часто опиняємося у сумнівній компанії.
Небажані соратники/ці: два уроки
Небажаний, самопроголошений соратник у боротьбі з торгівлею людьми – Маттео Сальвіні. Колишній міністр внутрішніх справ Італії – відвертий расист, чоловік, від якого вже кілька років мусять відмежовуватись організації, такі як феміністичний консультаційний центр проти торгівлі людьми Бан Їн в Берліні. Сальвіні, справді, закликав припинити торгівлю людьми, але для нього це означає криміналізацію певних перевізників і неурядових організацій.
Інші групи із задоволенням втілюють це в життя. Влітку 2017 року біля узбережжя Сицилії з’явився плакат «Стоп торгівлі людьми!». Судном, на якому висів цей банер, керували члени радикальної правої групи Génération Identitaire, що знаходиться під спостереженням Федеральної служби захисту конституції Німеччини. Вони хотіли власноруч зупинити прибуття морем біженців та мігрантів в рамках операції, яку вони назвали «Захисти Європу!». Ідентитаристи прагнули перешкодити кораблю «Лікарів без кордонів» вийти з порту для пошуку мігрантів, які перебували в біді. Важко збагнути цинізм тих, хто звинуватив «Лікарів без кордонів» та SOS Meditérrané у торгівлі людьми в Середземномор’ї.
Урок перший: торгівля людьми – це не те саме, що перевезення мігрантів (дивись, наприклад, розрізнення, яке робить у своєму визначенні ООН). Це, в свою чергу, означає, що не можна зупинити торгівлю людьми шляхом криміналізації перевізників/ць та зведення ще більш щільних кордонів. Навпаки, саме ці невизначені та небезпечні міграційні маршрути сприяють тому, що люди потрапляють в умови експлуатації. Створення законних, безпечних та довгострокових можливостей для імміграції та працевлаштування, зокрема в низькооплачуваному секторі, стане першим кроком до захисту мігрантів/ок від експлуатації.
«Фемінізм і його дивні побратими»
Цілком зрозуміло, що Сальвіні вживає термін «торгівля людьми» з популістських причин і не збирається допомагати справжнім жертвам.
Але як бути тим, хто як Бан Їн бачить свою роль в підтримці жінок, які стали жертвами цього експлуататорського злочину? Тут також виявляється, що є тонкі відмінності. Навіть серед організацій, що визначають себе як феміністичні, існують чіткі розбіжності. Основним моментом є зазвичай ставлення до секс-роботи.
У вступі до доповіді Глобального альянсу проти торгівлі жінками «Секс-працівники/ці організовуються заради змін: Саморепрезентація, громадська мобілізація та умови праці» (2018) Марія Стейсі та Борислав Ґерасімов зазначають, що «зв’язок між торгівлею людьми та секс-роботою залишається одним із найбільш спірних питань у сфері протидії торгівлі людьми». З цієї перспективи, вся сфера протидії торгівлі людьми, здається, поділена на два табори з протилежними припущеннями про те, які обставини призводять до торгівлі людьми – і, відповідно, як боротися з цим явищем.
Як організації, які фінансуються євангелістами/християнами, так і деякі самопроголошені феміністичні групи розглядають будь-яку форму секс-роботи як експлуатацію, а тому як основну причину торгівлі людьми. Вони вимагають криміналізації усієї секс-індустрії, і їх методом боротьби часто стає так звана нордична модель, коли кримінальна відповідальність передбачена за купівлю сексу. Асоціація Terre des Femmes розкололася через цю суперечку.
Індивідуальні випадки часто складніші. Багато жінок самі вирішують стати секс-працівницями, але пізніше їх обманюють щодо фактичних умов праці та вони опиняються у ситуаціях примусу, що відповідають юридичним критеріям торгівлі людьми. Юридично кажучи, ця початкова згода не знімає відповідальності зі злочинців, але це робить питання бажаних шляхів вирішення проблеми менш зрозумілим, ніж того хотіли б аболіціоністські організації.
Звідси випливає другий урок: секс-робота – це не те саме, що торгівля людьми (і навпаки), тобто не кожна форма експлуатації стосується секс-роботи і не кожна форма секс-роботи – це експлуатація чи торгівля людьми.
Проблема ототожнення секс-роботи та торгівлі людьми полягає в тому, що за цією логікою жінки стають жертвами навіть тоді, коли вони свідомо вирішили займатися секс-роботою. «Індустрія порятунку», як таке ставлення узагальнює антропологиня Лаура Марія Аґустин, приписує статус жертви особам, в основному жінкам, які раціонально та свідомо вирішили займатися секс-роботою і які, принаймні в момент прийняття рішення, не вважають себе жертвами.
Проєкт «Права, а не порятунок», який сьогодні впроваджує Міжнародний комітет з прав секс-працівників у Європі (МКПСЄ), ставить питання, чому пропонується порятунок, коли досі немає доступу до прав. Ідея полягає в тому, щоб не розглядати секс-працівників/ць як жертв, а як активних суб’єктів у боротьбі за гідну працю й проти експлуатації та торгівлі людьми. Вирішальне значення для дискусії про заборону на купівлю сексу має питання, що вважати добровільним. Табір противників секс-роботи стверджує, що хоча, можливо, деякі молоді студентки з хороших сімей працюють в ескорті заради задоволення, вони є абсолютною меншістю в секс-індустрії. На їхню думку, ця меншість не повинна легітимізувати переважну більшість, яка не продає секс «добровільно» в привілейованих умовах.
Але що означає раціональне, добровільне, свідоме рішення у часи надзвичайної (глобальної) нерівності? Чому так сильно покладаються на уявну свободу волі (особливо щодо секс-роботи) у світі, який настільки рішуче контролюється економічними обмеженнями?
За словами координатора МКПСЄ Люка Стівенсона, ця позиція відображає підхід властивий білому середньому класу. Він говорить, що «дуже мало людей вільно обирають свою професію, і багато чинників визначають, чому хтось працює в неформальній, нестабільній чи навіть небезпечній галузях, таких як секс-робота. Криміналізація секс-роботи не створює економічних можливостей, але робить секс-працівників/ць більш вразливими, а їхню працю – більш нестабільною».
Немає потреби вважати, що секс-робота – це найкраща, найемансипуюча робота у світі. Звичайно, існують якісні відмінності між секс-роботою та іншими галузями, такими як догляд або робота по дому. Проте слід визнати, що секс-робота може стати вибором для людей, які мають дуже мало інших можливостей, і ті, хто обирає секс-роботу, заслуговують на максимальний захист у сенсі доступу до прав.
Тому Бан Їн закликає до реального захисту всіх секс-працівників/ць, незалежно від статусу проживання, а не подальшого їх виштовхування за межі легальності, наприклад як це довгостроково робить з секс-працівниками/цями без документів німецький «Закон про захист прав осіб, що займаються проституцією».
Що означає феміністична протидія торгівлі людьми?
Феміністична протидія торгівлі людьми на практиці означає, що жінкам слід надавати консультації таким чином, щоб не навертати чи засуджувати їх, а приймати їхню міграцію, працю та історію життя так, як вони про це розповідають. Це означає, що консультації отримують як ті жінки, які, можливо, ніколи не хотіли працювати в масажному салоні; так і ті, хто, можливо, працювали у секс-індустрії в рідній країні та продовжують займатися своєю професією після переїзду за кордон, хоча між тим стали жертвами торгівлі людьми, позбавлення заробітної плати та експлуатації.
Вона також означає:
- приймати та поважати рішення клієнток;
- забезпечувати права жертв експлуатації та торгівлі людьми, одночасно усвідомлюючи проблематичність категоризації на мігрантів, біженців, жертв торгівлі людьми;
- сприймати вразливість жінок до експлуатації та/або торгівлі людьми не як природний стан речей, а як результат глобальних структурних обмежень жінок, включно з працевлаштуванням на неформальній праці та нерівним доступом до соціального забезпечення;
- відмовлятися від зображення жінок як пасивних жертв, яке часто використовують у сфері протидії торгівлі людьми;
- відстоювати законні, безпечні, довгострокові шляхи імміграції та працевлаштування, зокрема в низькооплачуваному секторі.
І, нарешті, все це вимагає постійної роботи над власною позицією у суперечливому полі соціальної роботи, критичного її осмислення та збереження відкритості до того, що готує майбутнє.
Про організацію Бан Їн
Тайською мовою Бан Їн означає «дім жінок». Організація була заснована під цією назвою 1989 року в Берліні. У той час заявленою метою соціальних працівниць відділу охорони здоров’я адміністративного округу Шарлоттенбурґ було створення безпечного місця для зростаючої кількості тайських жінок, які приходили туди за медичною консультацією та повідомляли про примусову проституцію. На той час звичайні жіночі притулки не були готові приймати цих жінок: іноземки та до того ж повії – не та цільова група.
Відтоді співробітниці Бан Їн надають консультації, координують протидію торгівлі людьми і допомагають притулком мігранткам, які постраждали від експлуатації, насильства та торгівлі людьми. А саме, вони дають прямі поради, можуть забезпечити притулок в анонімній квартирі, а також виконують наукову та громадську роботу.
У вересні 2019 року організація відсвяткувала свою тридцяту річницю виставкою під назвою «Ніт у дорозі - Сесіль у вигнанні - Дора в діаспорі» в Будинку демократії і прав людини в Берліні, де з 9 по 26 вересня можна було побачити картини, колажі та фотографії художниць Буссарапорн Тонгай та Крісанти Каґуї-Мьоніх.
Стаття вперше була опублікована німецькою мовою під заголовком «What we talk about when we talk about Menschenhandel» в журналі Missy Magazine 5 вересня 2019 р.
Переклав Павло Шопін.
