У вас не зуби завеликі, а щелепа замала

Автор: Пітер Анґар, почесний професор і директор програми з динаміки навколишнього середовища в Університеті Арканзасу.

Ми зберігаємо у роті спадщину нашої еволюції. Ми нечасто замислюємося над тим, наскільки дивовижні наші зуби. Вони перемелюють їжу, не руйнуючись самі, мільйони разів протягом життя; і вони складаються із тих же елементів, що і продукти, якими ми харчуємося. Природа – справді натхненний інженер.

Але наші зуби водночас – одна з наших проблем. Подумайте про це. Чи є у вас ретиновані зуби мудрості? Можливо ваші нижні різці криві, чи вони формують неправильний прикус? Верхні зуби виступають над нижніми? Майже кожен з нас змушений відповісти «так» хоча б на одне з цих питань, якщо ми не робили стоматологічних операцій. Неначебто наші зуби завеликі, щоб належним чином розміститися на щелепі, і для них не вистачає місця ні ззаду, ні спереду. Це просто безглуздо, щоб така добре спроектована система була настільки непристосованою.

Інші тварини зазвичай мають ідеально рівні зуби. Так було й у наших далеких предків гомінінів, такі ж особливості мають представники небагатьох народів, що і сьогодні ведуть традиційний спосіб життя, пов’язаний з полюванням і збиранням. Я – стоматологічний антрополог з Університету Арканзасу, і я працюю з племенем мисливців-збирачів хадза, що живе в Танзанії, у Великій рифтовій долині Африки. Перше, на що звертаєш увагу, коли заглядаєш до рота хадза, – це те, що у них багато зубів. У більшості з них двадцять задніх зубів, у той час як у решти людей зазвичай прорізаються і працюють лише шістнадцять. Хадза також мають правильний прикус верхніх і нижніх передніх зубів, а краї нижніх зубів акуратно розташовуються, утворюючи бездоганну дугу. Іншими словами, розміри зубів та щелеп хадза ідеально співвідносяться. Те саме можна сказати і про наших викопних предків, і про наших найближчих живих родичів – мавп і приматів.

То чому наші зуби не розміщаються на щелепі належним чином? Коротка відповідь полягає не в тому, що наші зуби завеликі, а в тому, що наші щелепи замалі, щоб вмістити їх. Дозвольте мені пояснити. Зуби людини покриті твердою емаллю, що формується від середини зуба до його зовнішньої частини. Клітини, які утворюють емаль, при формуванні зуба рухаються назовні до майбутньої поверхні, залишаючи шар емалі позаду. Якщо ви коли-небудь цікавилися, чому ваші зуби не можуть рости або відновлюватися, коли вони ламаються або утворюється карієс, то це тому, що клітини, з яких складається емаль, помирають і розпадаються, коли зуб прорізується. Таким чином, розмір та форма наших зубів генетично запрограмовані. Вони не можуть змінюватись в залежності від умов у порожнині рота.

Але щелепа – це зовсім інша історія. Її розмір залежить як від генетики, так і від навколишнього середовища; вона стає довшою при інтенсивному використанні, особливо в дитинстві, через те, як кістка реагує на стрес. Еволюційний біолог Гарвардського університету Деніел Ліберман провів у 2004 році елегантне дослідження на даманах, яких поперемінно годували м’якою приготованою їжею та твердою сирою їжею. Більші жувальні навантаження призводили до більшого зростання кістки, яка утримує зуби. Він показав, що гранична довжина щелепи залежить від навантаження на неї під час жування.

Довжина щелепи ґрунтується на очікуваному зростанні, обумовленому регулярним вживанням твердої або сирої їжі. Тож, дієта визначає, наскільки довжина щелепи відповідає розміру зубів. Це тонкий баланс, і наш вид мав двісті тисяч років, щоб знайти його. Проблема для нас полягає в тому, що більшу частину цього часу наші пращури не годували своїх дітей такою м’якою їжею, якою ми годуємо наших сьогодні. Наші зуби не вміщаються в роті, тому що вони еволюціонували, щоб відповідати довшій щелепі, яка розвивалася у складніших умовах. Наші щелепи надто короткі, тому що ми не даємо їм того навантаження, яке від нас очікує природа.

Цьому є багато доказів. Стоматологічний антрополог Роберт Корручіні з Університету Південного Іллінойсу виявив такий ефект, порівнюючи міських мешканців та сільських жителів у місті Чандігарх на півночі Індії та його околицях – м’який хліб та чечевичне пюре з одного боку, грубе просо та жорсткі овочі – з іншого. Він також бачив, як це відбувається з покоління в покоління у народу піма в Аризоні після відкриття у резервації комерційного підприємства з виготовлення напівфабрикатів. Дієта має велике значення. Я пам’ятаю, як просив свою дружину не різати м’ясо на такі дрібні шматочки для наших дочок, коли вони були маленькі. «Нехай вони жують», – благав я. Вона відповіла, що краще заплатить за брекети, ніж вони вдавляться. Я програв цю суперечку.

Скупченість, кривизна, неправильне розташування та ретинація зубів – це величезні проблеми, які мають очевидні естетичні наслідки, але також можуть впливати на жування та призводити до карієсу. Половині з нас не завадило б пройти декілька ортодонтичних процедур. Наприклад, операції по видаленню проблемних зубів, щоб привести зубний ряд у відповідність до довжини щелепи. Але чи має такий підхід сенс із еволюційної точки зору? Деякі лікарі вважають, що ні. Один із моїх колег в Арканзасі, біоархеолог Джеррі Роуз, об’єднав зусилля з місцевим ортодонтом Річардом Роблі, щоб відповісти на це запитання. Їхня рекомендація? Практикуючі ортодонти повинні приділяти більше уваги щелепам, що ростуть, особливо у дітей. Що стосується дорослих, то хірургічні методи стимулювання росту кісткової тканини також стають популярними і можуть зменшити ризик появ проблем ортодонтичного характеру.

Зрештою, слід зазначити, що скупченість зубів – не єдина проблема, що виникає через укорочену щелепу. Ще одна проблема – апное уві сні. Менший рот – це менший простір для язика, тому під час сну він може легше западати назад у горло, потенційно блокуючи дихальні шляхи. Не дивно, що при лікуванні обструктивного апное сну все більшого поширення набувають техніки і навіть хірургічні операції з висування щелепи вперед.

Як би то не було, ми зберігаємо в роті спадщину нашої еволюції. Можливо, ми зіткнулися з проблемами ротової порожнини, з якими нашим предкам ніколи не доводилося стикатися, але усвідомлення цього факту може допомогти нам краще впоратися з ними. Подумайте про це, коли наступного разу посміхатиметеся і дивитиметеся у дзеркало.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «It’s not that your teeth are too big: your jaw is too small» вжурналі «Aeon» 30 червня 2017 р.

Переклав Володимир Клапа.