Німецька провина

Німецька провина (нім. deutsche Schuld; нім. Kollektivschuld - загальна вина) - почуття колективної провини і сорому за скоєні в період нацистської Німеччини злочини, що виникли після поразки Німеччини у Другій світовій війні.

Подолання минулого

У ХХ столітті Німеччина зіткнулася із проблемою подолання тоталітарного минулого. Після поразки 1945 року країна була повністю окупована і втратила свою державність.

У 1945 році було покладено край німецькій національній державі та ідеї німецької національної ідентичності, заснованої на концепції «особливого шляху». У повоєнній Німеччині тема національного потрапляє до табу. Центром повоєнної парадигми мислення німців стає питання про вину (нім. Schuldfrage). Здійснюється повна денаціоналізація освіти: у багатьох школах не вивчається текст німецького гімну, не культивується почуття любові до батьківщини. У 1960 році було прийнято закон про заборону нацистської символіки, прапорів, жестів та ін.

«Питання про провину»

Останнім часом проблема німецької вини стала дуже актуальною серед філософів. Ключову роль формуванні повоєнної свідомості німців зіграв філософ Карл Ясперс. Він розпочав суспільно-політичну дискусію, метою якої було вироблення єдиного підходу до тоталітарного минулого та способів його подолання. Головний твір Ясперса «Питання про провину» (нім. Schuldfrage) заклав основи осмислення нацистської трагедії та формування нової німецької повоєнної свідомості, ставши відповіддю на кризу ідентичності, що виявилася у перші повоєнні роки.

Ясперс був одним із небагатьох, хто визнавав злочини нацистів. Він виступав у Німеччині із закликом до своїх співвітчизників покаятися та спокутувати свою провину за масові вбивства людей. На його думку, «проблема провини» вимагає глибинного морального та духовного подолання, пов'язаного не лише з насильницьким покаранням за скоєні злочини, а й із внутрішнім оновленням людини. Ясперс стверджував, що минуле необхідно постійно нагадувати. Варто зазначити, що ідеї покаяння, смирення, відповідальності за вчинене нацистами не віталися у суспільстві. Німці прагнули забути наслідки катастрофи, які лежали на їхніх плечах. Не всі німці зважилися б у той час відкрито підтримувати непопулярну окупаційну політику союзників, необхідність величезних репарацій і депортацій.

На думку Ясперса, небезпека сьогоднішнього покоління полягає у небажанні знати, прагненні забути, запереченні подій 1939—1945 років.

Він був переконаний, що питання про провину є життєво важливим питанням для німецької душі. Жодний інший шлях не може призвести до духовного відродження.

Пам'ять про Голокост як спосіб підтримки почуття провини

Нацистська політика була спрямована на знищення широкого кола етнічних та соціальних категорій: євреїв, циган, радянських військовополонених, поляків, гомосексуалів, масонів, безнадійно хворих та інвалідів, у перспективі — також значну частину слов'ян[1] та ін. Нацистська расова доктрина що євреї («семітська раса») є расово неповноцінними антиподами та природними ворогами «арійської раси панів»[2], «недолюдинами»[3], а слов'яни — представниками «нижчої раси», нащадками «арійців» та «азіатських рас» ( включаючи «фінську расу»), що виродилися до стану «нелюдини» в результаті расового змішання та впливу азіатської крові [4] [5] [6] [1]. Євреї підлягали тотальній ліквідації. 60% європейських євреїв стали жертвами нацистської системи, що становило 1/3 євреїв світу. Жертвами нацистів стали 6 млн. євреїв, серед них 1,5 млн. - діти.

Уряд ФРН вживав зусиль, спрямованих на збереження у німецького народу пам'яті про злочини, скоєні стосовно євреїв. За допомогою поминальних богослужінь та підтримки у колишньому вигляді руїн синагог, а також завдяки кінематографу підтримується пам'ять про нелюдяність нацистського режиму. На німецькому телебаченні випускається ряд документальних передач на цю тему, у Німеччині демонструвалося велике число документальних та художніх фільмів про жертв нацистського режиму: «Щоденник Анни Франк», «Ніч і туман», «Голокост», «Наші матері, наші батьки», «Книжкова злодійка», та ін.

1. Joseph W. Bendersky. A concise history of Nazi Germany. Plymouth, England, UK: Rowman & Littlefield Publishers Inc., 2007. P. 161—162.
2. Шнирельман В. А. Арийский миф в современном мире. — М.: Новое литературное обозрение, 2015. — (Библиотека журнала «Неприкосновенный запас»).
3. Longerich, Peter. Holocaust: The Nazi Persecution and Murder of the Jews (англ.). — Oxford; New York, NY: Oxford University Press, 2010. — ISBN 978-0-19-280436-5.
4. Cecil, R. The myth of the Master Race: Alfred Rosenberg and Nazi ideology. London: B. T. Batsford, 1972. P. 19, 22, 61—63, 82—83, 90–92, 187—190.
5. André Mineau. Operation Barbarossa: Ideology and Ethics Against Human Dignity. Rodopi, 2004. P. 34—36.
6. Steve Thorne. The Language of War. London, England, UK: Routledge, 2006. P. 38.