Як наш мозок адаптується до брехні
Брехня — це замкнене коло. Не тільки тому, що перша маленька брехня тягне за собою іншу, але й тому, що згодом мозок брехуна адаптується до обману й перестає формувати з цього приводу будь-які емоції. Докладніше про дослідження та відкриття вчених у цій галузі розповів науковий журналіст Саймон Дж. Макін на сторінках Scientific American. До вашої уваги подаємо переклад.
Брехун, брехун: як мозок адаптується до розповідання небилиць
Як показала минула президентська кампанія в США, чим більше людина бреше, тим, здається, легше їй це робити. Але політика — це не єдина сфера, рясна на обман. У 1996 Бернард Бредстріт, співвиконавчий директор технологічної компанії Kurzweil Applied Intelligence, був засуджений до тюремного ув’язнення за шахрайство. Його перші проступки були відносно невинними: він вносив у квартальні звіти продажі, які ще не були до кінця закриті. Але далі — гірше: Бредстріт накручував дані про підроблені продажі на мільйони доларів, що давало змогу компанії демонструвати стабільний дохід і, незважаючи на те, що вона насправді була збитковою, бути привабливою для інвесторів. Подібні історії стали з’являтися після скандалу з енергетичною компанією Enron, справа про банкрутство якої була однією з найбільших серед подібних в історії США.
Епізодичні повідомлення про те, як невелика брехня перетворюється на принципову нечесність, трапляються з завидною постійністю, тому команда дослідників з Університетського коледжу Лондона (UCL) та Дюкського університету вирішила вивчити це явище. Як зазначає старший автор роботи, нейробіолог Талі Шарот:
«Чи то ухилення від сплати податків, чи невірність, допінг у спорті чи підтасовування даних, або вчинення фінансового шахрайства, ошуканці часто згадують, як маленька брехня з часом подібно лавині збільшувалася».
Результати роботи команди, опубліковані в Nature Neuroscience, підтверджують у лабораторних умовах, що з кожним повторенням брехня дається людині все легше та легше. Дослідники також використали сканування мозку, щоб виявити нейронний механізм, який допоможе пояснити, чому це відбувається.
«Ми підозрювали, що має бути базовий біологічний принцип роботи мозку під час обману, який призводить до емоційної адаптації», — говорить Шарот.
У рамках дослідження вчені запросили 80 дорослих взяти участь в експерименті. Кожному учаснику показували великі зображення скляних банок з дрібними грошима (у кожній банці містилося від 15 £ до 35 £) протягом трьох секунд. Учасникам повідомляли, що їм необхідно назвати приблизну суму грошей, яка міститься в банці, партнерам (роль яких виконували актори), котрі бачили зовсім маленьку картинку тієї ж таки банки протягом однієї секунди. Респонденти знали, що своїми порадами вони повинні були допомогти партнерам оцінити кількість грошей. Це дало змогу дослідникам зафіксувати, як учасники оцінювали вміст банок у момент, коли у них не було мотивів брехати.
Потім учасникам було дано інші завдання, частина яких провокувала на брехню. Порівняння «чесних» і «нечесних» оцінок дозволило команді дослідників виміряти рівень розбіжності в поведінці.
Залежно від сценарію нечесна поведінка могла принести користь учаснику коштом партнера, користь партнеру коштом учасника, користь обом або користь комусь одному — учаснику чи партнеру — без впливу іншого. Наприклад, у першому випадку учасникам говорили, що вони будуть винагороджені залежно від того, наскільки їхній партнер завищить суму, у той час як їхній партнер отримуватиме винагороду за точність. Учасників також запевнили, що партнер нічого не знає про нові інструкції.
Учені виявили, що коли в учасників з’явилися корисливі мотиви, нечесність виявилася щонайменше в 60 випадках комунікації між учасниками та партнерами. Учасники продовжували брехати і тоді, коли партнер теж міг отримати користь, але частота цих випадків залишалася незмінною протягом усього експерименту. Коли обидві сторони вигравали, учасники брехали ще більше, припускаючи, що така нечесність більш прийнятна.
«Люди брешуть найбільше, коли це добре і для них, і для іншої людини, — зазначає Шарот. — Коли це вигідно тільки для них, але завдає шкоди комусь ще, вони брешуть менше».
Але з часом кількість випадків брехні лише збільшувалася, коли учасник залишався у виграші. Очевидно, особистий інтерес є необхідною умовою посилення нечесності.
«Це дослідження є першим емпіричним доказом того, що нечесна поведінка стає звичкою в міру її повторення, навіть коли всі інші умови підтримуються на постійному рівні», — повідомив журналістам провідний автор Ніл Гарретт, когнітивний нейробіолог UCL.
Двадцять п’ять учасників виконували завдання, перебуваючи в апараті функціональної магнітно-резонансної томографії, дозволяючи дослідникам вимірювати активність їхнього мозку. Вчені зосередили увагу на частинах мозку, які, як раніше з’ясувалося, відповідають за реакцію на емоційні подразники (ці ділянки були визначені з використанням великої бази даних результатів аналізу зображень мозку). Здебільшого ці ділянки зосереджені в мигдалеподібному тілі, яке відповідає за емоційні відповіді та формування емоцій. Активність у цій частині спочатку була високою, коли учасники брехали, але з часом знижувалася — з кожним новим актом нечесності.
Важливо зазначити, що чим суттєвіше знижувалася активність у цій зоні, тим сильніше збільшувалася ймовірність більшої брехні. Це наводить на думку про існування біологічного механізму, який може бути основою ескалації нечесності. Явище, яке називається адаптація, призводить до зниження реакцій нейронів на подразники, які повторюються. Наприклад, у разі емоційної активації мигдалини у відповідь на неприємні картини, ця активація знижувалася після постійної демонстрації цих картин. Аналогічний процес може працювати і тут.
«Коли ми вперше обманюємо, наприклад, про рівень своїх доходів, ми почуваємося погано з цього приводу. Але це добре, оскільки такі почуття стримують нашу нечесність, — пояснює Шарот. — Наступного разу, коли ми дуримо, ми вже адаптовані до цієї ситуації. Негативна реакція, здатна нас стримати, зменшується, і ми можемо брехати ще більше».
Однак деякі дослідники зазначають, що такі відкриття мають бути підтверджені іншими дослідженнями.
«Це інтригуюча гіпотеза, що відповідь адаптованої мигдалини може лежати в основі ескалації корисливої нечесності, — каже нейробіолог Том Джонстон з університету Редінга, котрий не брав участі в дослідженні, — але результати мають бути відтворені в експерименті з більшою вибіркою учасників з метою вивчення участі інших ділянок мозку, які також мають велику вагу у формуванні та регулюванні емоційних реакцій».
Команда Шарот припускає, що результати можуть бути актуальними і для інших видів поведінки. «Цей же механізм також може лежати в основі інших видів загострень, таких як посилення ризикованої або агресивної поведінки», — зазначає Гарретт, додаючи, що дослідження «висуває на перший план потенційні небезпеки залучення в невеликі акти нечесності, які з часом можуть стати звичкою».
Переклала: Юлія Дорош
