Оксана Герасимчук

Темрява схожа на м'яке оксамитове покривало. Вона накриває твої плечі тихо і турботливо. Здається, щойно закотилася за обрій паляничка сонця, а вже смеркає. Життя навколо сповільнюється і завмирає. Усе навколо готується до відпочинку. До роботи стає дядечко Сон. Уявляється він мені таким собі товстуном у піжамі і ковпаку, з баночкою меду під пахвою. Ходить він від хати до хати, роздає всім цікаві сновидіння. А хто не хоче спати, тому крапає трішечки меду на повіки– і очі вже злипаються, а опівнічник солодко дрімає. І кожному сниться свій сон: воїни бачать бої, науковці– відкриття, лікарі– операції, літератори– сюжети нових творів. Діти і мрійники літають уві сні, потрапляють у незвідані місця.             Про всіх дбає Сон. Загляне до тварин– і от уже спить пес у затишній буді, у піддашку подрімує горобець, скрутився калачиком кіт на порозі.                                                                                Обійшовши село, присяде Сон на лавчині спочити. Дістане заздалегідь припасений термос із духмяним чаєм, наллє  у кварту– і накриє село густий білий туман.                                    Десь заспіває півень, сповіщаючи початок нового дня. За кілька миттєвостей заясніє небо на сході. Світанок. Закінчується зміна нічного чергового. Збирає він свої речі і неспішною ходою йде відпочивати.                                                                               Прокидаються люди, але так не хочеться покидати теплу і м'яку постіль. Так солодко спалось! Кажуть, хто погляне зранку у вікно, забуде усе, що снилось. А хто пам'ятає свої сни, дивується: і як таке могло привидітись? І заглядає у "Сонник".                                                                                             А сонце тим часом уже згорнуто покривало темряви. Розпочинається новий день.                                                                         

Читати також


Вибір читачів
up