Що відбувається у темряві. Писаренко Поліна
Щось пішло не так. З'являлось дивне відчуття незбагненної тривоги. Але чому? Бо в сірому провулку йде гарненька дівчина на самоті? Ще трошки, і вона пройде темряву, та дістанется до ліхтарів звичайного вечора в гарячих відтінках. Ще якісь десять кроків. Глухий звук, навіть стогін підлоги. Але цього разу це були не її підбори. Хочеться закричати: "Біжи вже, біжи, бідолашна дівко!". Та вона лише прискорила крок. Хтось йде. Дуже швидко, надто швидко. Будь ласка, скажи, що вона перша дістанеться світла ніж станеться те, що боязно уявити...
Якби ж.
Очі мов місяць в розквіті своєї краси, де зірки відблисками танцюють по зіницях. Білосніжні рівні брови доповнюють образ зухвалої зачіски з об'ємним хвостом. І найгарніше це усмішка– вона так їй личить. Губи не є такі, що натягнуті в боки— вони лише трохи відкривають світлі зубки. З'являються майже непомітні ямочки на щоках та маленькі зморшки радості. Блузка з візерунками стає невичурною на фоні цієї чарівності. Можна було і далі роздивлятись цю красуню, але у вогкому повітрі стукіт підборів відгуком повертав вас до реалій життя. Ви на галасливій вулиці Мрій 13. Тільки зараз почули гомін незнайомих облич. Сірі люди з щасливими усмішками пролітають повз, поки ви дивитесь на фігуру яскравої блондинки. Вона має усе: високу посаду, коханого чоловіка, розумних діточок, що беруть з неї приклад, та рідних, люблячих батьків. Чого ще можна бажати? Хочеться відчути її, познайомитись, дізнатись, як вона створила таке ідеальне життя. Та ви занадто далекі від цього— страшно ж. Вдається лише дивитись на цю надію, і сподіватись на краще. Ні, не хочу. Не сьогодні! Якщо не зроблю зараз те, що хочу, ніколи не зроблю!
Ви протискаєтесь через неймовірно сильний потік осіб. Та дівчина повернула направо в темний провулок. Захекавшись, ваш швидкий крок перейшов у біг. Ось вже видно бурі стіни з цеглин, порослі мохом. Сміття, калюжі від вчорашнього дощу і темрява. Суцільна темрява. Щось в далені. Біле пасмо щезло в цій чорній дірі. Блондинка тут! Ближче аніж колись могли дістати! Все заморозилось в ритм одного видоху. Ось і вона. Мрія. Рот не зміг вимовити ані слова, ані крику душі. Ні, це не комок в горлі— це ви самі не даєте повітря для звуків.
Гуп! "Боляче". По нозі пройшла блискавка. Кров. Обертаючись, ви бачите...камінь? А чи був це камінь? Неважливо— нога потерпить. Треба дістатись до красуні. Ви спохолали дівчину, тому її крок став більше. З кожною новою спробою розносився струм по тілу, але сірі стіни з боків повільно залишались позаду. В марних зусиллях, тягнете до неї руки. "Ні! Будь ласка! Поговори зі мною! Вона далеко... Вона знов у світлі, серед інших, а не зі мною" Боляче— на цей раз вже остаточно.
Дінь-дінь-дінь. Далеке полум'я пропалило сонні очі. Вимикаючи будильник, ви вперше відчуваєте себе живим. Тепер знаєте що робити. Сьогодні, після роботи, вона знов піде улюбленим провулком. Чекайте її там. І нарешті...нарешті дізнайтесь секрет її успіху.
Трохи спізнившись, ви знаєте, що дівчина ще не дійшла до кінця. Ось вона. С кожним її плавним кроком підборів, світло наближається.
Бам! Розглядаючи неймовірну красу, ви вдарились коліном о бак зі сміттям. Оглядаєте рану:
"Знов кров". Нічого, треба йти—на цей раз все вийде. Метр до неї. Лише протягни руку! І ви схопили її за вільну долоню.
–Що ви робите!?
–...Про-пробачте. Я хотів у вас запита...–ви помітили, що залишили свою кров на її руці.
–Відпустіть мене негайно! –вона дуже перелякалась.
–Но я...
–Будь ласка... –підійнявся тоненький голосок.
–Так! Пробачте... я...
Ви відпустили дівчину. Блондинка швидко і налякано відступила. Високий підбор ненадійно став на вже знайомий камінець. Вчорашній дощ змазав холодну підлогу. І дівчина падає. Лише одна секунда... Ви намагаєтесь її схопити руками, але та ковзає й виявляється внизу. Почувся хрускіт. "Ні, ні, тільки не це!" Біленькі пасма покриваються червоним відтінком. Крижана підлога вперше за довгий час відчула омріяне тепло. Але вже нічого не видно. Перед очима все розплилось від сліз. "Невже це кінець?..." Почувся крик. Піднявши погляд, спереду ви побачили якусь дівку, що гукала на допомогу. Зібралась купка людей. Останнє, що ви пам'ятаєте, це біль в зап'ястках від наручників.
