Що відбувається у темряві. Irina Chabanenko. Темна Різдвяна історія зі світлим кінцем
Ольга з Сашком виходили з під’їзду. Незважаючи на світле християнське свято, на душі у жінки було похмуро. Вона з нетерпінням чекала Різдва, дуже ретельно обирала подарунки. Олені, своїй кумі, обрала подарунковий набір кремів для догляду за шкірою, а Зорянці, хрещениці, зв’язала гарненького ведмедика. Тільки радості ці подарунки не принесли нікому. Відкривши пакет, Олена відразу сказала: «Я такими дешевими кремами не користуюсь». Зорянка теж скривилася від побаченого подарунка і відразу відклала ведмедика убік, а сама пішла бавитися з роботом-собакою, яка могла виконувати безліч команд.
Ользі стало ніяково. Адже подарунки, приготовані з любов’ю, були відкинуті та забуті. У квартирі запала незручна тиша. Першою її порушила Олена, яка із захватом почала розповідати про імпортну та надзвичайно дорогу іграшку, яку вони з чоловіком ледве знайшли на безмежних просторах інтернету. Але Ольга, здавалося, нічого не чула. Вона поринула у минуле, у ті щасливі спогади, коли Олена щиро раділа зв’язаному для неї шарфу і міцно обіймала подругу.
Зараз же Ольга відчувала порожнечу, яка поступово спопеляла всі відчуття. Здавалося, що жінка втратила здатність щось відчувати. Її душа уже не пурхала, ніби метелик, від маленьких життєвих радощів. Але і біль від образи дещо притих і вже не так здавлював шию, викликаючи гіркі сльози, які підступно з’являлися в куточках очей і ось-ось мали литися по щоках. Душа просто заніміла, поринула у якусь темряву і злилася з нею. Вона намагалися знову повернутися на ту світлу і радісну сторону життя, але ці образливі слова, які досі звучали у вухах Ольги, не давали душі вибратися з темряви, повертаючи її знову і знову до забуття, розпачу і безнадії.
Ольга дивилася і не бачила, що діється навкруги, вона чула розмови гостей, але свідомість відмовлялася їх сприймати. Своєрідна захисна реакція. Всі почуття притупилися і сховалися у найвіддаленіший куточок пораненого серця. Автоматично жінка почали збиратися додому. Кума вмовляла її залишитися, але Ольга залишилася непохитною. Залишитися – означало переступити через себе.
На зимовому повітрі їй стало легше дихати. Раптом тоненько пискнув її телефон. Це було сповіщення від соціальної мережі Фейсбук. Перед очима Ольги замайоріло безліч фотографій усміхненої Олени, яка вихвалялась дорогими подарунками. Ось фото руки Олени, на одному з пальців якої красувався величезна золота каблучка. А ось вона обіймає Сергія, свого чоловіка, демонструючи щасливу сімейну пару. Ользі ж стало бридко від цієї фальші. Вона знала, що в них з чоловіком досить напружені стосунки і Олена підозрює його у зрадах. Жінка вимкнула телефон і сховала його до кишені. Вона ніяк не могла зрозуміти, як любов можна купувати за гроші, а повагу людей здобувати, купуючи дорогі подарунки. Якщо вона не має великих статків, значить, не матиме любові та поваги? Ці думки глибоко засіли в голові Ольги і вже не давали спокою, зафарбовуючи сприйняття світу у чорний колір.
- Мамо, а хочеш я тобі чаю заварю, коли прийдемо додому? Твого улюбленого, трав’яного, з імбирним печивом, – раптом запитав Сашко.
Ольга ласкаво поглянула на сина. Із вдаваною серйозністю запитала:
- Ану признавайся, підлабузнику, що вже хочеш?
- Нічого! Просто захотів зробити тобі щось приємне. Я ж тебе люблю! – усміхаючись, відповів Сашко.
- Любиш? – перепитала Ольга. – За що?
- Як за що? Просто так! Ти ж моя мама! – відповів Сашко, поглянувши на Ольгу із здивуванням.
Раптом він простягнув їй руку. На чорній дитячій рукавичці красувався зліплений зі снігу смайлик. Він дивився на Ольгу своїми очима-дірочками і дарував їй широченну усмішку. Жінка обережно взяла подарунок. Маленький, але від щирого серця, зліплений з великою любов’ю. Сніжний смайлик почав танути в руках Ольги, а разом з ним почала зникати і порожнеча. Її душа звільнилася з чорної кімнати-пустки і знову раділа життю. Ольга зрозуміла, що син врятував її від вічної темряви поклоніння грошам та багатству.
