Фомінська Тетяна. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
– Сонце, не торкайся землі, тут можуть бути міни, – тихо промовив він, поки наші ноги ніжно торкалися зеленого моря. Ми опинилися серед поля золотих кульбаб.
Вітер по-дитячому грався жовтими голівками, наче нічого не сталося. Ніби вчора тут не літали “Гради” й земля не здригалася в паніці.
Його звали Ярослав. Мій любий Славчик, як жартували в бліндажі. Він був сапером. А я – волонтеркою. Учора засідку накрили обстріли, але він витягнув мене з-під уламків, оглянув, дав води і подарував усмішку. Ту, яка ще дає надію на краще. Яка дарує мені безпеку.
Ми йшли мовчки, поки він не зупинився.
– Пам’ятаєш, у мене було дві хвилини, щоб знешкодити міну, – сказав він, не відводячи погляд від трави. – Але ти з’явилась на полі за тридцять секунд до виходу.
Я застигла і відчула як по спині пробіг холодний піт.
– То..чому я жива?
Він поглянув на небо, де хмари пливли так само байдуже, як і вітер.
– Бо я встиг зробити вибір. І цього разу – правильний.
– І скільки ти встиг їх зробити?
Промовчав. Посміхнувся знову – так, як тоді. Потім рушив уперед. Я дивилась на поле, що пахло дитинством, теплим молоком та пилом.
Його крок. Вибух. Він підірвався на міні.
Тепер я зрозуміла: Один… Славчик залишив кулю. В моєму серці. Мій Славчик.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe
