Що відбувається у темряві. Ася Листопад

Самотній курсор миготів на екрані ноутбука, благаючи написати хоча б ще одне речення. Дівчина зиркнула на час у нижньому правому кутку: п'ять хвилин до десятої вечора. Ще зовсім трохи і повернеться вона. Темрява.

Судомно вдихнувши, білявка поклала пальці на клавіатуру. І знову нічого. Врешті решт вона просто сиділа, втупившись в екран, доки він не потьмянів. Живлення вимкнено. Кімнату захопила темрява, і власниця ноутбуку вилаялась собі під носа: вкотре забула увімкнути гірлянду на батарейках завчасно. Кинувши востаннє погляд на напівпорожню сторінку, вона закрила ноутбук.

«Ну-у-у, три речення - це вже не нічого» - промайнуло в її голові. І байдуже, що вже кінець січня. Байдуже, що написаних сторінок повинно бути вдвічі більше. Байдуже, що науковий керівник чекає перший розділ дипломної ще на вчора.

Підійшовши до книжкової полиці, на якій лежали ті самі гірлянди на батарейках, вона мимоволі зітхнула. Їй нестерпно хотілося почитати. Та дедлайни палали сильніше за будь-які бажання. Гірлянди вона так і не ввімкнула. Дозволила темряві оповити себе повністю.

Зарилася під ковдру, мружачись від приємного тепла. Сон не приходив. Натомість до голови знову лізли купа ідей, купа сюжетів, купа всього, що іноді заважало спати, а іноді допомагало не з'їхати з глузду. Думки клубочилися в її голові, виринаючи одна за одною. І знову сталось те, що відбувається кожного разу, коли білявка сама у темряві. Тривожність. Дівчина зустрічає її як стару подругу вже не один рік. На поверхню виринають до болю знайомі питання: «А що, як я невдаха? А якщо нічого не вийде? Що взагалі робити зі своїм життям?»

З роздумів вириває голосне сповіщення: «Увага! Повітряна тривога! Пройдіть в найближче укриття!» Вона продовжує лежати під ковдрою.

Неспокійна дрімота огорнула її своїми льодяними руками. Дівчина ніби спить, а ніби й ні. Стрепенулась. Швидко сіла на ліжку. Перед нею вже сиділа її уявна близнючка, як завжди готова до нічної розмови.

- Знову трусишся, як кошеня? - знущалась близнючка, - невже тобі це не набридло?

- Я намагаюсь спати, - грубо відповіла білявка.

- Ну то спи, тільки ж я не відчеплюсь, розумієш? Оці твої думки, невпевненість у собі, протиріччя - так і ваблять мене.

- Потрібно просто дихати, і ти зникнеш. Як завжди, - заспокоювала себе дівчина.

- А хтось у твоєму віці живе окремо від батьків і заробляє мільйони! - підбурювала близнючка.

- Замовкни будь-ласка, я дуже хочу спати!

- Ні, не хочеш, - констатувала уявна гостя, - ти не втомилась, бо нічого не робила, не працювала достатньо. Ти просто ледащо!

- Забирайся геть! - випалила білявка й відкинулась на подушку.

Мара зникла, залишивши по собі присмак знущань.

«Треба розслабитися, треба розслабитися, треба розслабитися...» - повторювала подумки дівчина.

Знову рятують знайомі методи: велика уявна гумка, що ніби стирає всі думки в голові. А також улюблений спосіб дитинства - уявляє океан і рибок, які в ньому плавають.

Нарешті засинає. Цього разу міцно, до ранку. Прокидається запізно для себе, бо забула поставити будильник. Думка про власну нікчемність вже в голові.

Ноги в капцях несуть до ванної кімнати. Зубна щітка, паста, вода, рушник, одяг - давно завчений ритуал. Ледве встигає нагріти сніданок до наступного відключення світла.

Кришка ноутбука підіймається. Заряду вистачить на години три, не більше. Знайомий курсор вже підморгує з ентузіазмом. Може, хоч сьогодні вдасться написати більше? Її погляд мимоволі фокусується на правому нижньому кутку: за п'ять хвилин десята ранку. Відлік до зустрічі з темрявою розпочався.