Що відбувається у темряві. Мацикур Володимир

Світ хитнувся від подиву, потім від жаху, а далі від пекучого усвідомлення того, що він перевернувся і вже ніколи не буде таким як до 24.02.22. 

 

  Хтось заквасив темряву і вона, підігріта ненажерливістю, почала своє огидне бродіння. Клекотала, гордовито надималася і хижо підвивала від нестерпного бажання поглинути той білий світ, що скоро перевернеться догори могилами і до скону буде плазувати у ній ницим рабом плюгавого пекаря.

 

 А десь, у якомусь минулому, сонце гралося з русявим хлопчиком, як з найкращим другом, а, інколи, як з

рідним сином, бо часто дивилося у нього як у дзеркало. Мати, як завжди, голосно оголошувала веселий список заборон:  не залазити на горище – бо там повзає кудлатий Морок, не лізти у підвал – бо там чорний Бабай, не вештатися до глибокої темряви – бо у ній нема світла, а є тільки Страх з виряченими від люті очима. Хлопчина був чемним, але у його сердечку жило велике бажання встановлювати істину самотужки. Якби ж знаття ЩО колись виродиться і заживотіє в тій, у тисячу разів більшій за людську уяву, темряві.

 

  Вона ж, як чорна повінь, вирвалася на дику волю, заливаючи усіх і усе своїм гидким єством. Розпатлана, розпечена хапала у свої неситі обійми міста і села, підривала людей і навіть тварин, щоб з навіженим реготом, жонглюючи ними, вихвалятися своєю всемогутністю перед закляклою від жаху планетою.

Темрява-виродок! У мирній темені сяють зорі, воркують голуби і закохані пари, світ дихає свіжістю, відпочиває і набирається благодатної потуги для добрих завтрашніх справ. А чого не вистачає виродкам? Та усього, що огидне любові, миру, милосердю та повазі. Якби ж знаття – не тріщали б по швах колись мовчазні цвинтарі, не рубали б коріння садам, що мали необережність зростати при жалобних огорожах.

 

 Русявий хлопчина, вихований матір'ю і сонцем, на усю широчінь свого серця  віддавав сяйво тепла своїм вірним побратимам, людям яких виривав з кігтів темряви. Проміння щирості, відваги та честі, як ніж масло, краяло ворожий морок. Та що коїлося тоді у темряві, тієї останньої на землі його ночі? Помиравя як воїн. Але, якби колись він виконував усі добрі мамині застереження, то тепер смерть могла б вирвати з життя десятки таких як він. Як тоді, на горищах чи у підвалах, сонячні хлопчаки переборювали страх і темряву, так і сьогодні, тільки знаючи справжню реальність, вони твердо наступають на ядовитих її скорпіонів. 

  Темрява – ворог. Темрява – порятунок. Темрява – друг. Темрява, темрява, темрява... Але радість і правда у тому, що у найтемнішій із них усіх завжди тліє бодай краплинка світла, а у світлі темряви просто не існує.

 

  Горить десь у невеличкій кімнатці свічечка, тримаючи на відстані від передчасно посивілої мами охололу невинну темінь. Що коїться у її серці? – світиться личко її сонячного хлопчика, якому одного разу довелося стати трішки не чемним.