Digital Art з ШІ
Афіша. Події
Війна, кохання, перемога
Вчитель, який змінив моє життя
Допомога бібліотекам
Зимовий конкурс
Конкурс драбблів
Конкурс одноактних п'єс
Конкурси
Поетична Хвиля
Сленг
Солодкий літературний конкурс
Фестивалі
Цікавинки культури
Читай, малюй, вигравай
Що відбувається у темряві
Що відбувається у темряві. Мацикур Володимир
Світ хитнувся від подиву, потім від жаху, а далі від пекучого усвідомлення того, що він перевернувся і вже ніколи не буде таким як до 24.02.22.
Хтось заквасив темряву і вона, підігріта ненажерливістю, почала своє огидне бродіння. Клекотала, гордовито надималася і хижо підвивала від нестерпного бажання поглинути той білий світ, що скоро перевернеться догори могилами і до скону буде плазувати у ній ницим рабом плюгавого пекаря.
А десь, у якомусь минулому, сонце гралося з русявим хлопчиком, як з найкращим другом, а, інколи, як з
рідним сином, бо часто дивилося у нього як у дзеркало. Мати, як завжди, голосно оголошувала веселий список заборон: не залазити на горище – бо там повзає кудлатий Морок, не лізти у підвал – бо там чорний Бабай, не вештатися до глибокої темряви – бо у ній нема світла, а є тільки Страх з виряченими від люті очима. Хлопчина був чемним, але у його сердечку жило велике бажання встановлювати істину самотужки. Якби ж знаття ЩО колись виродиться і заживотіє в тій, у тисячу разів більшій за людську уяву, темряві.
Вона ж, як чорна повінь, вирвалася на дику волю, заливаючи усіх і усе своїм гидким єством. Розпатлана, розпечена хапала у свої неситі обійми міста і села, підривала людей і навіть тварин, щоб з навіженим реготом, жонглюючи ними, вихвалятися своєю всемогутністю перед закляклою від жаху планетою.
Темрява-виродок! У мирній темені сяють зорі, воркують голуби і закохані пари, світ дихає свіжістю, відпочиває і набирається благодатної потуги для добрих завтрашніх справ. А чого не вистачає виродкам? Та усього, що огидне любові, миру, милосердю та повазі. Якби ж знаття – не тріщали б по швах колись мовчазні цвинтарі, не рубали б коріння садам, що мали необережність зростати при жалобних огорожах.
Русявий хлопчина, вихований матір'ю і сонцем, на усю широчінь свого серця віддавав сяйво тепла своїм вірним побратимам, людям яких виривав з кігтів темряви. Проміння щирості, відваги та честі, як ніж масло, краяло ворожий морок. Та що коїлося тоді у темряві, тієї останньої на землі його ночі? Помиравя як воїн. Але, якби колись він виконував усі добрі мамині застереження, то тепер смерть могла б вирвати з життя десятки таких як він. Як тоді, на горищах чи у підвалах, сонячні хлопчаки переборювали страх і темряву, так і сьогодні, тільки знаючи справжню реальність, вони твердо наступають на ядовитих її скорпіонів.
Темрява – ворог. Темрява – порятунок. Темрява – друг. Темрява, темрява, темрява... Але радість і правда у тому, що у найтемнішій із них усіх завжди тліє бодай краплинка світла, а у світлі темряви просто не існує.
Горить десь у невеличкій кімнатці свічечка, тримаючи на відстані від передчасно посивілої мами охололу невинну темінь. Що коїться у її серці? – світиться личко її сонячного хлопчика, якому одного разу довелося стати трішки не чемним.