Рижих Микита. Оповідання «Кіт» з циклу «Джек у повітрі»

Кажуть, що всі війни схожі. Кажуть, що всі війни повторюються.

Давним-давно, зовсім нещодавно, коли я був котом в одній родині, то по моїх жилах текла кров, така сама як і людська, але кров тварини (який колір мала вона, який смак?). Люди не дуже любили говорити на цю тему, вони лякалися, а господиня й взагалі падала на землю від одного виду кровотечі. А малий, її син, часто розбивав собі лікті й коліна на вулиці, через що й хвилювалася так сильно його мати (ця мудра жінка любила мовчати та було схоже, що вчила робити так само свого сина та й усіх оточуючих - отже, хвилювання її було мовчазним, навіть трохи тихо-жорстоким). Син же не знав про панічний страх крові. Син же не знав, що можна боятися крові.

Сусіди часто називали моїх господарів євреями, хоча всі троє - господар, господиня та хлопець, мали гарні знання з німецької та розмовляли зовсім без акценту. Я теж розмовляв без акценту чистою німецькою – та хіба це комусь цікаво? Про котів взагалі розмовляють мало. Частіше люди говорять про якісь чутки чи недолугу політику. Інколи ще про своє життя, рідних. Бувало, мої господарі розмовляли про Бога. Подекуди й про Біблію. Я часто питав свою господиню, чи спалила б вона своє оте іноземне Євангеліє, свою оту іншомовну євангелія, чи ні, здається якийсь Танах, коротше кажучи оту Ту саму книжечку, якби опинилася в сніговій пустелі, щоб зігрітися? І тоді господиня на мене дивилася, отак вона дивилася на мене зверху вниз, що й не передати, отак мене слухала та потім давала свіжої рибки. Наче й зовсім не чула моєї німецької.

А одного разу я потрапив на фото. Дивись, оце я. Це теж я. А це людина. Чи може стати кіт також людиною? Чи може бути кіт також німцем або євреєм? Чи може він мати людське ім'я, а не оце моє дурнувате Суламіф? Я сам собі придумав ім'я, Суламіф – на честь далеких країв із книг моїх господарів. Що таке суламіф, я й гадки не маю. Напевно, щось пов'язане з міфами.

А це фото книг. Точніше, мого господаря на фоні книжкової полиці. А це фото місцевого чиновника, що часто заходив до нашого дому.

А це знову я. Це не я. А може бути, що я, просто в одному з інших дев'яти життів.

А це фото – то є пейзаж нашого міста з веранди покинутого будинку. Ось тут, у лівому кутку, стара церква. За нею школа. Спочатку у ній навчали дітей німецької та румунської, ще згодом івриту (ця школа була особливою). Ось, ось – от на цьому фото школу зруйновано. Усі три мови зруйновано. І церква, хоча ні – церкву зруйнували пізніше вже в іншій країні. Інші зруйнували церкву. Вони ж зруйнували церкву. Вони ж зруйнували також синагогу. Не залишили каменю на камені. Не лишили навіть місця притулку для пацюків. Залізо, що мало летіти до космосу, впало на землю та зробило їй боляче. І не тільки їй.

А потім Целанів-старших не стало, малий кудись зник… Світ затьмарений кудись зник. 

А може, мене й не було? Можливо, це все мені тільки наснилося? А може, усе-таки вийде нормально прожити коту без господарів, бути живим котом із мертвими господарями, спілкуватися без слів і без літер? Першою літерою, яку я приберу, стане А.

Може, мене не існувло н світі?

Потім приберу І та Е.

Мож, мн н нувло н свт? 

Потім Н і М. 

Ож, увл свт?

Потім О, У і Т.

 Ж, вл св? 

Потім Ж, В, Л. 

С? 

Потім приберу і С.

<Лишиться лише>

?