Війна, кохання, перемога. Марічка Мудра

Я тобі завинила
Сльозами обпечене літо...
І розіпнуту відчаєм
Сіру , холодну весну.
Мою ніжність у спогади,
ніби у келих налито...
А ти ніч зустрічаєш
Та вже котрий місяць без сну...
Я тобі завинила 2005 поцілунків,
300 тисяч обіймів
І пряного тістечка смак.
Замість цього пакую
Я в берці дитячі малюнки
І стікаю сльозою
По втомлених сірих щоках...
Я тобі завинила...
Це вельми тендітна провина,
Я не знаю насправді,
Як маю цей борг повернуть...
Я тебе обіймаю,
Крізь відстань
І грози невпинні...-
Це єдині обійми,
Які у нас не заберуть...

Просто побудь зі мною,
помовчимо, кохана,
я не залишу зброї,
рано ще, мила, рано...

Ще пломеніють болі,
вечір стріча заґрави,
маєм іти до бою
і здобувати слави.

І здобувати неба,
вільного, у хмаринах.
я ж закохався в тебе,
люблячи Україну.

Ти подрімай, кохана,
хай відпочинуть очі,
хай за вікном каштани
листям своїм тріпочуть.

Нічка хай заколише
ніжним своїм сопрано,
я тебе не залишив,
просто мені ще рано.

Рано вкладатись в ліжко,
сон стережу в окопі,
але цілую ніжно,
правда в думках лиш
поки ...

Мій янгол з очима блакитної сталі…
Завжди обмірковує, що буде далі…
І кожного разу, коли є потреба,
бере свій рюкзак і спускається з неба ,
чи то залишає свій затишний дім …
Мій янгол не думає, що буде з ним,
хоча прораховує всі варіанти
на кілька ходів наперед .
Це без жартів .
Він каже : «Спокійно,
прикрию вас з фронту ,
а ви залишаєтеся, вишлете фото .
Давай, не журись і ще, чуєш, не плачте ,
їж суп і вдягни завтра шапку .
А сам у цей день скурить
Мальборо пачку ,
а з’їсть, ну хіба що канапку…
Мій янгол живе під землею ,
п’є каву і влучно стріляє .
А крила його під бронею ,
хай Бог його оберігає.