Війна, кохання, перемога. Сергій Ущапівський

Вже скоро прийде стишено світанок,
На зміну ночі, жаху від війни.
Вбереться небо в затишний серпанок,
Як на початку ранньої весни.

У безвість зникне відчуття тривоги,
Настане час без сліз гірких, немов полин.
Їх змінять інші голосіння — перемоги,
Дорожчі золота і будь-яких перлин…

Підніметься отій порі душа,
Що в молитвах до Бога стала на коліна.
За землю ту, що серцю не чужа,
Яка зоветься — люба серцю Україна…

Світ розділився на людей і росіян,
На тих, хто вірує у Бога й має серце.
І на кацапів, котрі наче той бур’ян,
Де не зійдуть — усе довкола мертве.

Земля ледь терпить їх оту присутність,
Вже нерви в неї, як натягнуті дроти.
Покаже нечисті вона свою могутність
Із сили правди, без жалю і доброти.

За біль накоплений сторіччями в собі
Відплатить щедро, кару випросить у Бога,
Щоб навіть бачили ті наслідки сліпі
І гнів відчули той найдовше якомога.

…Немає вчинків зла, щоб без відплат,
Феміди правда завше торжествує.
Їй все одно бідняк ти чи магнат,
Вона живого й мертвого турбує…

Настане день, закінчиться війна,
Розквітне мир душевною красою.
Лиш тільки сплачена за це ціна
В очах людей ряснітиме росою.

Крізь біль від втрат згадаєм імена
Тих, хто повік не вернеться ніколи.
Відродиться знов знищена весна
Квітучим цвітом маків в житнім полі…

…Розквітне з силою, небаченою досі
Соборна, вільна, незалежна Україна.
Ми побороти негаразди долі в змозі,
Коли єднаємось, немов одна родина!

Як фенікс, з попелу воскресне Україна,
Відродиться в молитвах із руїн.
Словами мови, що як пісня солов’їна,
Лунати стане, наче Благовісту дзвін.

Вінок терновий мук своїх нарешті скине,
Страждань Голгофу змінить на Едем.
З любов'ю дивною, отою, що нахлине,
Нової ери розпочне прийдешній день.

І вдячну щедрість людям всім покаже —
По мірі тих речей, хто що і як зробив.
Когось похвалить, карою десь ляже,
Її розп'яту сам Господь благословив.  

Цвіте під небом синьо-голубим
Землі багатство, вся її природа.
Барвистим квітом, зовсім молодим
Стає весни уся помітна врода.

Вітрів лиш чутно плач і голосіння,
Як в пізню пору, ту, що восени,
Відчутне світу боязке тремтіння,
Яким дрижать довкола ясени.

…На віях пролісків тремтить дощу сльоза
Скорботних втрат, що їх зазнала Україна.
Болючим щемом в серці та бринить роса,
Це пам’ять болю, що лишається нетлінна…

Цвіли сади, вбиралися в красу,
Стояло небо, сповнене тривоги.
Війни відчувши силу навісну,
Світити сонце вже не мало змоги.

Дощем холодним плакало згори
На ті сади і на отой лісочок.
В години тої, що прийшла, пори
Лунав, як грім, зозулі голосочок.

Навшпиньки світом йшла, як тінь, весна,
В барвистім одязі була помітна рана.
Мільйонів вирв війни — тому така сумна,
Нескорена, хоч вся від них у шрамах…

Їх вирізняють зовні погляди сумні,
Страшенна туга серце болем обпікає.  
Непросто так вони тепер на чужині,
Війна до того люд увесь той спонукає.

І власне горе, що прийшло ураз,
Яке позбавило від власної домівки.
Страх за життя дітей своїх щораз,
Коли від вибухів ховали їх голівки.

Їм досі затишок співає, мов сирена,
В очах застиг страшенний жах війни.
Болюча серцю в цій картині сцена,
В них кожна жилка каже: обійми.

Так хочеться в той час допомогти,
Хоча б на мить забрати їхній розпач.
Від зла війни, яка прийшла, оберегти
В годину тиху і у лютий розпал.

…Усе здається, мов в страшному сні,
Лишень слова молитви про усе говорять.
І сльози ті, що котяться рясні,
За всіх людей здалеку, що віднині поряд…

Про що гудуть сирени України
Щодня від ранку й вкотре дотемна?
Мабуть, про жах війни, її руїни
Скорботна та мелодія сумна…

…Гуде навкруг аж кров у венах стигне,
Двигтить від вибухів вкрай стомлена земля.
Нехай сховатись кожен з люду встигне,
У Бога просиш, від чуми, що йде з Кремля.

Вуста в той час беззвучно промовляють
Слова молитви незліченну кількість діб.
Собою діток люди затуляють
І віддають в підвалі їм останній хліб.

Страшенний біль душі ніколи не забути,
Від тих сирен тривожних, що лунали скрізь.
Відлуння їх ще буде довго кожен чути,
І страх отой, який пронизує наскрізь….