Війна, кохання, перемога. Еліна Шевченко

хлопець з Луганська з розбитим серцем, який не вміє любити
бо ж його не навчили батьки, що померли в 2014
говорить вже вісім років українською, стільки ж живе у Львові
носить лиш дешеві цигарки в сорочці,
що подарувала йому дівчинка в десятому класі,
яку він згадує, можливо, не кожного дня,
але точно кожного разу, коли цілує когось несамовито, настирлово, але без
любові
тоді
і зараз також вона була найгарнішою з поміж усіх, кого він коли-небудь бачив
впевнений,
що вона навіть не пам'ятає його імені
і як курили недешеві цигарки,
бо тоді ще скидались удвох
як там вона,
чи не виїхала часом, попри те, що говорила,
що ніколи не покине свій дім
читає новини
думає
напевно вона давно вже мертва
його місто розбили як і його любов до себе,
але принаймні він досі любив її
якби не вона,
він би досі ненавидів схід,
де убили його батьків і, де, можливо, вбили її
його друзі з Донбасу, що приїхали разом з ним
не здогадуються
чому він ненавидить інші цигарки, крім тих, що курив з нею
і жінок ненавидить теж
знову ж таки, всіх, крім неї
якби ж то вони знали,
що за свої двадцять років
він не зустрів жодної краще неї
декілька років по тому,
він дізнався, що вона померла,
але був певен, що ніколи її не забуде,
адже в день, коли країна перемогла
його серце належало тільки їй