Війна, кохання, перемога. Монастирська Анна
Навздогін
Переосмислення сліпих. Бо ми сліпі були, хоч зрячі.
(І тут легенько тебе цьомкне вітер в щоку)
Н-н-но-о-о.
Переосмислення німих,
Бо ми вустами промовляли
А звуками гніздився мряч.
І вирок власний
Вибраної мови.
(Я бачу гул, і чую копіт, - хтось несеться?)
Біле полотно.
Глухе переживання болю, Моїй касеті віднедавна 25,
І вона досі йде щоранку на зарядку, потім в школу
Ви ж знаєте, на автоматі, бува, йдеш?
Чи може знаєте, як з автоматом?
Від глухоти і німоти конають стіни.
У кімнаті темно. Сиро. Холодно. Пекуче.
І знову кляте біле полотно.
Долає кожну втрату навідсіч
Фундаментально
Це Святий Кобзар.
Стирчить із тої тумби, де Святим було ще рік назад Письмо.
Ховала його під книжками мати.
Я бачу твої руки, ледь збліднілі від зими. Вчорашній острів став Сьогодняшнім зі вчора.
Я бачу твої очі, у них плавно заростає сад.
З ним заростаєм ми.
Дарма, що вчора сад стояв спустошеним і босим.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
