Rosehip. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

У мене було 2 хвилини, щоб зупинити запуск Оріоном ядерних ракет по всьому світу.

ШІ вже розпочав зворотний відлік. Я відчував, як по обличчю стікали краплі поту, а руки тряслися від стресу. Треба поспішати. Занадто багато подій, надто мало часу.

«Якщо я не встигну — цей світ вже нічого не врятує».

Розстрілявши ворожих дроїдів біля дверей зали управління Оріоном, я забіг усередину. Перевірив час на цифровому годиннику. Залишилося півтори хвилини. Трясучими руками вставив ключ-карту в отвір. Я доторкнувся до панелі головного комп’ютера та натиснув декілька кнопок. Почалося завантаження віруса.

40 секунд.

Двоє дроїдів Оріона прорвалися всередину та почали стріляти в мене. В останній момент ухилився від лазерів, схопив бластер та відкрив вогонь у відповідь. Перший впав одразу, а другий витримав три постріли, впавши неподалік від мене.

30 секунд.

Я поглянув на екран, та побачив, як на ньому відбивалося моє спотворене панікою обличчя. Тим часом вірус завантажився на 36%. Ніби встигаю.

         Я подумав про свою сестру. Якби не її зусилля, цього вірусу би не існувало. Шкода, що вона не застала цього моменту.

         20 секунд.

         Статус завантаження: 64%

         Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудної клітки та втекти на свободу. У вухах гучно гупала кров.

10 секунд.

         Статус завантаження: 88%

         9…8…7…

         96%

         6…5…4…

         Операція завершена. Екран мигнув. Комп’ютер почав перезавантаження. Оріон втратив контроль над всім.

         Поклав долоню на груди та з полегшенням видихнув.

         «Сьогодні людство нарешті спатиме спокійно. Поки що».