Галина Турок-Тимошенко. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

• Алло, «швидка»? Людині погано. Серце. Записуйте адресу… Мамо, зараз буде лікар,  я миттю, тільки м’яч другові занесу…,  дві хвилинки.
• Не замикай дверей – попросила Вона.

Двері зачинилися. Син вже дорослий, переживає за Неї, турбується.  Батько на фронті…, майже рік немає звістки. Хлопець у сім’ї за старшого, хоч йому лише дванадцять. Футболіст, рухливий, – весь у батька. А Той статний, високий,  мужній, ось тільки звістки давно немає. Та дарма. Вона вірить, що Він живий. Ні, Вона впевнена! Вона це знає достеменно! Ось уже третій рік пішов, як вони переселенці. Ні житла, ні грошей… .

Вона сильна, не дає обезнадіятися синові, вірить, що Бог не залишить їх. Виживуть, за будь яких обставин. Інакше для чого все це?

Задуха. Бракує повітря. Відчинила вікно. В груди вдарив вітер, холодний, пронизливий. Весна цьогоріч забарилася. Ой, гачок зачепився за штору. Жінка повільно стала на підвіконня, поправила гачок, машинально глянула донизу. Дев’ятий поверх найманого житла… В грудях стислося, голова закрутилася, жаль і відчай охопив Її. Враз перед очима пролетіло все життя …  Війна! І та  вирва,  на їхньому дворищі: ні хати, ні батьків, тільки Вона …  . Так і заклякла на пагорбі. Без сліз, без крику, спустошена. Не встигла…  Всього на кілька  хвилин запізнився потяг.

Стрепенулася. Збагнула, що  на підвіконні. З-за хмари виглянуло сонце, раптово блиснуло у вічі, аж засліпило. Крок, всього лише крок… і все закінчиться.

Раптом міцні чоловічі руки схопили Її в обійми :

• Служба миття вікон! Викликали? Можливо, чоловік на годину потрібен?

Він міцно обійняв жінку, палкий поцілунок з’єднав їх вуста.

• Де Ти був так довго? Я знала… – шепотіли губи, гарячі сльози лилися по щоках.  Вперше за останні три роки Вона плакала.
• Мамо, ось і я! У мене було 2 хвилини, щоб …– слова застрягли в горлі. – Тату, Ти живий! Ти повернувся! Я знав… , ми вірили!
• Усе буде добре, малий. Все гаразд….

• «Швидку» викликали? У вас двері відчинені… .