Буцанова Дарина. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

У мене було 2 хвилини, щоб встигнути на автобус і не натрапити на сварливу санітарку за запізнення на приймальні години. Хоч і підбігала – але зла не вистачає!

А все цей курячий бульйон! Ну невже так важко на вечерю поїсти лікарняну кашку. «Я б таким і свиней не годувала!». Бач, королева! І скільки не кажи, що у 87 треба дотримуватись дієти, щоб скоріше вийти з цієї «в’язниці» яку лікарнею можна було назвати років 60 тому - ні! Треба, щоб я кинула дітей є її ж безвідповідальну, можливотверезу доньку, щоб більш відповідальна онучка притягнула те, що «ось хочеться». І добре як би той бульйон я з бройлера з крамниці у будинку могла зварити, ні. Шукай домашню. А не обдуриш, бо вона нюхом чує брехню про бульйон, як про двійку з математики. І згадує досі - 15 років як та школа позаду, а причитає як я не могла зрозуміти сінуси-косінуси. Ну я ж вищою освітою довела: я - гуманітарій! Я з цих, що хотіли б талант і славу Гонгадзе, але без сумної долі. Яка там слава, коли замість дотриматись дедлайну я курку шукаю по ринку, потім варю півдня. Нічого (дякую, таксі!) зараз все встигну: зробимо процедури, погодую, як мене годувала. Сподіваюсь суп сподобається більше, бо як вперше онучки хотіли допомогти, вона, бідна, мусила з посмішкою їсти те вариво ще й казати що смачно. А з’їсти просили до кінця, як і нас, щоб навіть картоплини не лишилось. А за суп зварений ще й млинці вимагали та щоб в мисочку цукру побільше. То були найсмачніші млинці у світі! Об’єктивно бульйон - це найменше що я можу зробити. Аби тільки клята кришка не злетіла, бо ще й заляпаю навколо все. Наче тримає, йдемо задовольняти вимогливу пацієнтку, королеву нашу.

-До Довгань?

-Так, вибачте, автобус…

-Вашої бабусі не стало 2 хвилини тому. Прийміть мої співчуття.