Війна, кохання, перемога. Наталія Химич

В моїм місті гудуть генератори,
В ньому ходять до бібліотек...
Незбагненно: ці люди-аматори:
Вчаться жити щодня по-новому з ДТЕК.
       Ось Вчителька.   
Веде урок на вулиці,
Щоб показати дітям транспортир...
...Із нас ще й досі цілий світ дивується
Той...інший світ,в якому зараз мир.
        Це—одна Мати.
В одязі жалобному,
Але і зараз вірить у любов...
         Ось—просто Лікар.
У ліхтарику налобному
В сирім підвалі оперує знов....
         А це—Електрик.
Він давно й не згадує
Свою відпустку,вихідний,а втім...
Подекуди Обленерго радує
Нас світлом не на дві години в дім.
      Вихователька...
З екрану робить квіточку,
Ялинкову іграшку,сніжкИ...
А тоді,коли не бачать діточки,
То...окопні для солдат свічки...
    Ось Пекар.
Він давно мінявся змінами,
Щоб свіжий хліб подати до крамниць.
    А ось—Пожежник.
Знову над руїнами...
Ледь світить втома із його зірниць...
    Поштар
Він чемно просить упаковочку:
« Як буде світло—в базу все внесу.»
   Ось Продавець,
Що продає обновочки,
Й процент від виторгу дає на ЗСУ...
   А ось Поет
Роззлючений сиренами.
Тривога кожна не без матюків!
Він ще здивує читачів поемами,
Які писав ночами,що без снів...
     Майстри
І манікюру,і шугарінгу
Працюють в курточках,але без вихідних!
Бо кожна дівчинка так хоче бути гарною
І попри все завжи іде до них.
   Ось Оператор АЗС з Командою
За цілий день і рідним не дзвонив...
Чи й сів на мить сьогодні?Не пригадую
То ж п‘ятниця...Шалений знов наплив...
    А ось Школяр
Почав нарешті вчитися,
Тож телефон купили не дарма.
На Нову Пошту ходить «зарядитися»,
Коли удома світла геть нема.
Тепер уся робота лиш по графіку:
Перем вночі,волосся миєм теж.
Удень підекономим трошки трафіку.
Від дисципліни вже не утечеш!
А ви хотіли нас лишити в темряві,
Та в нас Любов —у справах всіх маяк!
Ви ж... залишаєтесь бридкими і нікчемними,
Що «п.....си» бачимо і так!
Ми впораємось з гостями незваними
І за усе заплатять нам вони!
Не даремно ж нас зове НЕЗЛАМНИМИ,
Цілий світ...отой,...що без війни...

*** 
Щомить.Щодень і ще один щовечір...
Жіноча доля завжди нелегка.
Допоки воїн там у холоднечі,
Вона чекає раз на день дзвінка...

«Я вже не плачу,я таки навчилась,
Я стала мужньою,як ти мені й казав!
Ну а тоді,як десь зникають сили,
Я просто роблю більше добрих справ...
Щодня з дівчатами нові плетемо сітки.
Привіт тобі передають вони.
За два дні День народження у тітки—
Як будеш мати змогу—подзвони.
Там волонтерами відправила посилку,
Лиш цигарок багато не кури!
Я все-таки поклала ті устілки
Й твоїх «Корівок» кілограмів три.
Сьогодні ми зі світлом—справжнє свято
І висушена феном голова.
І...що машині просто так стояти–
Я...позавчора здала на права...
Я не втомилася.Я точно не здаюся
І ти?Все в силі,що ти нам наобіцяв?
Я день і ніч до Боженька молюся,
Щоб він твоє життя оберігав...»

«Вже сивина розсипалась,як попіл
І ніч здається довгою,мов рік.
Синочку,любий,як ти там в окопі?
Тримайся,мій єдиний чоловік!
Катруся з внучкою сьогодні забігали,
Принесли мій улюблений пиріг.
Ми трошки разом всі почаювали,
Якби ж і ти із нами бути міг...
Я вчу нові слова,щоб не скучати,
І бути надсучасною з бабусь
Щомісяця із пенсії «донатим»,
А що мені потрібно?Обійдусь!
Війна моє здоров‘я підкосила,
Та не зламала віру у святе:
Для тебе,сину,прошу в Бога сили,
У вас прекрасна донечка росте!»

«Вже ніч прийшла—і час вкладатись спати,
Вже мама прочитала безліч книг.
Мені не спиться...бо без тебе,тату,
Учора вранці випав перший сніг...
Той путін що вже зовсім з‘їхав з глузду?!
...Мені новий купили рюкзачок.
Я вже навчилась їсти кукурудзу,
Щоб банок більше здати для свічок...
Ми з мамою вже сніг повідкидали,
Набрали пару відер для води
І на снігу «Чекаємо» писали
З сердечками...для тебе...як завжди...
...Там на малюнку(мама його вклала)
Я вже як слід сідаю на шпагат.
І...братика нам ще намалювала...
Повернешся—і буде в мене брат!»

...Сидів солдат в замерзлому окопі,
Дивився в небо.Рахував зірки...
А у думках,немов в калейдоскопі
Його незламні,дорогі жінки.
І він стояв.Він знав,що все удасться,
Хоч на війні незвідані путі...
Його жінки—його сузір‘я Щастя,
І оберіг,і сила у житті!
Ну як,скажіть,їх можна не любити?
Ну як ті суперсили не знайти?
Вони ж чекають!Отже,треба жити!
Боротись треба,щоб не підвести!!!

***

Ви нищили нам всі електростанції!
Ви—втілення невігластва і зла!
А ми...нові отримаєм квитанції:
Підекономим світла і тепла!

А ми собі за те не переймаємось—
Працюємо,допоки білий день,
А ввечері родиною збираємось,
У темряві співаючи пісень.

Ви думали:замерзнемо,погаснемо,
Чекали,що в нас паніка і страх
Ми ж...стільки дітям розказали власного
І стільки їхнього дізнались при свічках!

Як при свічі,мов на Різво,вечеряли,
В своє дитинство топчачи стежки...
І мандрували горами й пустелями,
Не гаджети велИ нас,а книжки!!!

Без світла ми ще більше обіймалися,
У жмурки грали дітлахи малі,
А та кімната,де усі збиралися
Здавалась тихим раєм на Землі...

Ви ж то дарма,дарма таки старалися,
Хотіли наше знищити дотла!
Ми ж ...при свічках кохали і кохалися
Ще довша ніч для ласки і тепла!

І десь в Петрівку,ачи,може,в Спасівку
Посипляться бандерівці малі
Ми доведем,що ми таки не згаснемо
І будем вільні на своїй землі!

А ви,убогі,так і не допетрали,
Що стоїте у світу на межі
І жодними крилатими ракетами
Не загасити світло у душі!

***

Сотні фейсбук-репостів,
Десятки дзвінків: «Ти як?»
«Не можу зібратись досі...»
«У тебе живі всі???»
«Так»...
...Сонячне місто над Бугом,
Місто нових ідей...
Відчай.Безодня.Туга.
Чорний,як той дим,день...
Просто посеред міста...
Вибухи.Вирви.Вщент...
Прокляті терористи
Більше нема прощЕнь!!!
Хмари їдкого диму...
Важко ступити крок...
Вигорівші машини...
Мама...дитя...візок...
Хтось поспішав на роботу,
Маючи безліч справ...
Болісним днем скорботи
День цей звичайний став.
Скільки людей не стало,
Обірвані долі вмить
Вінниця!Слів замало...
Як же тобі болить!!!

***

Слова німі,розсипалися рими...
Згубити страшно віру у святе...
У мозок вбили цвяхами старими—
Душа ж не в силах вірити в оте...
Ірпінь.Гостомель.Ворзель.Буча
Віднині закарбовані в віках...
На виродків чекає неминуче
Кара за кров,що мали на руках!!!
Мені і досі з голови не йдуть
Ці кадри,наче з фільму жахів...
Не повторіть,благаю,їхню путь,
Херсоне,Маріуполю і Харків...

Я так чекаю перемоги й тиші
Без нових бід під назвою «боюсь»,
Не хочу зараз я писати віршів...
Молюсь і плачу,плачу і молюсь...