Війна, кохання, перемога. Світлана Сирота

НІКОЛИ НЕ БУДЕ ДОСТАТНЬОЮ

...Ти знаєш, 
Цього літа у Києві зовсім немає чорниць...
Я сьогодні ходила до Іри - однокурсниці з Бучі.
Хрест підмило дощем, і рушник уже став як онуча.
То змінила. Піску б туди треба завезти колись.

...Ой, слухай!
Ігор з хлопцями грають в блокпост у дворі.
Пам'ятаєш отих противнючих "с мааскви", що живуть в кутовому?
Прибігали кричали, що їх не впускали додому.
"Нікакой паляніци нє будєм ми ім ґаваріть!"

...Насміялася.
Лікар каже, аналізи в нормі, ростемо удвох.
Я така уже товста! Ну добре, красива, красива.
Ти вже думав як хочеш назвати молодшого сина?
Ну який Байрактар, не вигадуй, ти що, не дай Бог!

...А, і ще.
Тільки ти не сварися. Побачиш - то просто потіха!
Він приїхав із Харкова, там розбирали завали.
Пощастило малому. То ми його Лакі назвали.
Полохливий, звичайно. Нічого, потроху оклига.

...Отаке.
Ми зібрали там трохи, за списком. Усе, що просили.
Завтра виїде бус. Зустрічайте, на днях доберуться.
Там водійкою знов ота тиха худенька Маруся,
А Максим її досі ще безвісти... Боже, дай сили.

...Ну гаразд.
То біжи. І пиши. Передам обіймашки малому.
Я казала? Чорниць цього літа ніде не знайдеш.
А, казала. Та байдуже. Дуже! І ми тебе теж. 
Привези кавуна коли будеш вертатись додому.

Халхідіки 2022

Коли душної ночі зовсім несила,
Я заходжу на сайт нерухомості Греції.
Обираю там віллу, яку б купила.
Яку ми б купили. Коли це минеться.

У вузькому провулку старовинне каміння,
Піч мурована, слоїки з-під вина.
Ми побілимо стіни, а двері - у синє.
Кілометр до моря, ну максимум - два.

Буде літо повільним, оливки - великими,
Ти кунятимеш в затінку після обіду.
Я читатиму поруч, або говоритиму.
Або сяду на ровер і в місто поїду.

Біля моря, де люди жили з богами,
Ми, як боги, голі і первозданні,
Будем пити метаксу ще на сніданок,
І кохатись, і спати, і гоїти рани.

Щоб хоч трохи стихло і відболіло:
Коли світ котився просто в безодню,
Я трималась за стіни старої вілли
Із окрайцем моря на горизонті.