Війна, кохання, перемога. Мадюдя Анна
вона нестямно кидається йому на шию,
він боїться втратить, судомно зове 'своєю'.
вона белькоче 'ходім, нагодую, вмию',
він, наче смІття, скидає в куток трофеї.
'тридцять два.' — вона знову рахує дні,
він мовчить — 'їх і буде й було вдо́сталь'.
підвіконня вкриває недовговічний сніг.
друга зима. він і вона не пам'ятають осінь.
він перестав обіцяти 'коли скінчи́ться...',
вона чекає крізь дошкульний й удушливий відчай.
вона не питає, 'як там' — читає в його зіницях,
він дарує ромашки — давній їх зберігає звичай.
він рідше жартує, частіше раптово гримає,
вона сахається грюкотів, безпричинно плаче.
він вибачається і зізнається що ледь витримує,
вона шепоче 'це не кінець — це лише наш зачин'.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз