Війна, кохання, перемога. Лілія Боса

Здригнулася сонна Вкраїна, бо небо кричало.
Мільйон телефонних дзвінків і потоки машин...
Від сорому сонце себе у туман заховало
І стукали з жахом серця від ранкових новин.

Людина з "Кварталу", якій не усі довіряли, 
Меча боротьби підняла у самі небеса.
По цілому світі пророчо слова зазвучали
Про славу Вкраїні моїй і героям хвала.

В нас виросли крила, підковані волею й люттю.
І кожен свій фронт віднайшов і стоїть до кінця!
А пам'ять витягує знову розіп'яту Бучу
І проситься ревна молитва до свого Творця.

Вже рік проминув... І, здається, весна й не буяла.
Лиш квітами крові встелилися наші поля,
А мати солдата їх щедро слізьми поливала,
Їй болем стогнала у відповідь рідна земля.

Та ми непохитні, ми повні козацького духу.
Достатньо нам кривди й знущань від сусідів-царків.
Тож скинемо вічну ту "братню любов" недолугу
І всім нагадаєм онуки яких ми дідів.

Борімось за те, щоб нащадки ніколи не чули
Сирени виття, як ракета іранська спішить...
Молімось за те, щоб даремних смертей в нас не було.
У храмі свіча за ті душі хай ясно горить.