Війна, кохання, перемога. Микола Дендак (OWL HUB)
Я заплющую очі. Мов дощ б'є по вікнах.
Я не те щоб це хочу, та сині повіки
Від могутності сили тяжіння і часу
Зашиваються віями, лишаючись разом.
Дощ спокійний, та інколи б'є наче градом.
Вікна цілі, бо їх ще не час вибивати
Вибуховою хвилею недоракети,
Що собою розріже небо як фету.
У сплетінні повік відчуваю твій подих.
Твоє тіло тремтить, як тремтіли діоди
В нестабільності світла в підвальній кімнаті,
Де ми вперше з тобою навчались кохати.
Де кохати доводилось наче востаннє.
І прощатись із комом у горлі у стані
Емоційної коми з фіналом в трикрапки
Через віру в майбутнє, не маючи гадки,
Чи воно не чекає на нас із труною
І чи ми не залишимось зламані болем
У секунди коли щойно виграну тишу
Перші радісні сльози надії пронижуть.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
