Шингур Юстина. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Нічний перекус

Скрип знизу. Дідько! Хтось зайшов до маєтку. Підіймається. Голова хлопця звисає з моїх рук, крапки на шиї розтікаються, немов гірський струмок. Його кадик справді схожий на Говерлу. Проте час закінчувати трапезу. У мене обмаль часу все заховати.

Я покладу його до шафи. Яке жахіття! Всі мої книги вивалились. Хай там як, треба все це поскладати. От він сидить на мої колекції. І справді людину можна пізнати по книгах які вона читає,і людях які на них сидять. Витру ще плями,ось він як новенький! Хоч би кров не потікла знову.

Треба це кляте дзеркало прикрити! Крізь нього легко можна розпізнати, що я не людина. Слід буде губи підфарбувати, напевне все розмазалось по його шиї. Тепер хутко накинути ковдру на люстро!

Кроки сходами стають все чіткіше. Якщо йде вампір, особливо якщо Влад, слід перекрити запах хлопця парфумами. Влад точно почав б скаржитись на недбалість моїх апетитів. Та нічого не станеться від однієї людини вдома! Він ще й сам за мною ув'язався. Байдуже! Зараз все рівно нічого не чути крім квіткового аромату з флакону.

Гаразд, ручка дверей поворохнулась. Я схоплю книгу, бо я ж чимось була зайнята. З-за дверей виходить граф. Покручуючи свого вуса, він починає розповідати. Хай він нічого не помітить! Хай він нічого не помітить! Говорить і говорить собі, щось з захопленням розповідає. Я ані крапельки зусередитись не можу, вся голова в фантазіях про продовження вечері, в хвилюваннях про таємничість мого прийому їжі та в сподіваннях на чистоту сторінок під моїм джентельменом.

-Тож, ти бачила де я поклав цей згорток?

-Згорток?.. У кабінеті не залишив?

-Ні, я його туди ще не встиг принести. Ти якась тиха сьогодні! Щось сталось? Невже тебе так вразив словник? Ти французьку почала вчити?— гострий коготь графа показав на книгу в мене— французький морфологічний словник, друга сторінка.

—Французька? Авжеж! Раптом зустрінусь із Джокондою. Поки у мене було б всього десь дві хвилини з нею поговорити.

Граф киває,і роздається його хрипуватий, але сповнений радощів, сміх. Поки він тішиться моїй відповіді, звучить скрегіт із шафи. Я натягуюсь, мов струна, а двері відчиняються...