Війна, кохання, перемога. Олег Чабан
У сосновому лісі (Закатованим)
Твої райдужки, як туманності,
А зіниці, як чорнії діри.
Гарне фото не матиме давності
На твоїй тепер братській могилі.
Буде вітер приносити хмари.
За тобою вони будуть плакати.
Ти побачиш цього світу чари -
Перший сніг буде тихо так падати.
Дерева лиш свідками будуть.
Серед них довелось відійти.
Поряд з тобою люди,
Що хотіли тебе вберегти.
Ясні зорі на небі плачуть.
Їхні сльози - то метеори.
Вони бачили все і знають,
Що робили з тобою потвори.
Ясний місяць за хмару ховавсь,
Його більше не зможеш побачити.
Він за обрій в ту ніч опускавсь,
Щоб за обрієм тихо поплакати.
А потвори, награвшись тобою,
На світанку пішли в небуття.
Залишили тебе із журбою,
Не відчувши за це каяття.
Синє небо, де мрія була,
Над потворами стало червоним.
Жовте поле, згорівши дотла,
Стало невиліковно чорним.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
