Мері Еллен Марк: чорно-білий нерв
Фотограф-документаліст Мері Еллен Марк не просто знімала репортажі – вона жила життям своїх героїв. Шість тижнів Мері Еллен провела в палаті закритої жіночої психіатричної клініки з пацієнтками. Повії Бомбея ховали її під ліжком під час поліцейських облав. З бездомними підлітками-втікачами із Сіетлу вона підтримувала стосунки все своє життя. Таке глибоке занурення у життя своїх героїв відкидає докори у прагненні Марк до сенсаційності, екзотичності своїх робіт. «Чи слід ігнорувати тих, хто сам прагне того, щоб їх нарешті помітили?», - запитувала вона. Її драматичні фотографії робили видимим життя тієї частини суспільства, на яку простіше заплющити очі.
Коли ти звернений до такої теми, неможливо уникнути нападок. Свого часу фотографа Діану Арбус звинувачували в тому, що вона знімала тих, на кого не прийнято було дивитися. Зараз ми розуміємо, що фотографія Арбус дозволила придивитися уважніше до знедоленого суспільства, відчути причетність до їхнього життя. Коментуючи свої знімки, Мері Еллен говорила:
"Ми більше не дивимося на правду, натомість ми дивимося на те, що нас заспокоює".
Участь до тих, на кого повісили ярлик ізгоя, була її таємним болем з раннього дитинства. Біографія Марк бідна особистими фактами. Народилася 1940 року у Філадельфії, у середній школі була чарлідером, робила успіхи у живописі. Здобула ступінь у галузі живопису та історії мистецтв у Пенсільванському університеті, там же ступінь магістра фотожурналістики. Жодного слова про сім'ю. У поодиноких випадках вона промовлялася в інтерв'ю, згадувала батька, у якого траплялися часті нервові зриви. Мері Еллен ніколи не мала тісного зв'язку з батьками. Вона пішла з дому в перший рік навчання в коледжі, за навчання заплатила її тітка. Дівчина підробляла продавцем, офіціанткою в барі, брехала про свій вік, вона ніколи не мала звичних «сімейних канікул». Улюбленою розвагою в дитинстві було розглядати сімейні чорно-білі знімки, мріючи про те, як вона полетить з рідного дому літаком і більше не повернеться.
Коли студенткою Мері Еллен здобула стипендію Фулбрайта для роботи фотографом у Туреччині протягом року, погодилася не роздумуючи. Так народилася її перша книга "Паспорт". 1967 року дівчина переїхала до Нью-Йорка. Вона відразу «включилася» до соціального порядку денного. Почала знімати демонстрації протестувальників проти війни у В'єтнамі, жіночий визвольний рух. Першим серйозним завданням стала зйомка для журналу Look, який відправив Мері Еллен до Лондона фотографувати молодих героїнових наркоманів, які перебувають у відділенні наркологічної лікарні. Так з'явилися суперечливі, трагічні знімки юнаків та дівчат зі сколотими руками та шприцями, що стирчать із вен. Марк ніколи не режисувала свої знімки, не знімала тих, хто був проти, не ховала камери.
Гучний репортаж із «Відділення 81» закритої жіночої психіатричної клініки був для неї дуже особистим. Мері Еллен нечасто згадувала про це, але її батько неодноразово проходив лікування в подібних закладах.
«Мені хотілося зрозуміти, як це бути ізольованим від суспільства».
Ніхто не хотів фінансувати проект і Мері Еллен вирушила до лікарні штату Орегона за свій рахунок. Це була клініка, де Мілош Форман знімав картину «Пролітаючи над гніздом зозулі». Марка працювала фотографом на зйомках. Це дало можливість налагодити зв'язок з медперсоналом і прожити шість тижнів пліч-о-пліч з пацієнтками лікарні.
Знімаючи жінок, Марі Еллен хотілося показати драму кожної, відкрити завісу її особистості. Показати, що це такі самі люди, тільки вони страждають.
Глибокий зв'язок із героями своїх знімків, багаторічна дружба дозволяла їй повертатися до теми знову і знову. Коли вона знімала підлітків-безпритульників у Сіетлі вони з чоловіком перейнялися співчуттям до 14-річної повії на прізвисько Тайні (Крихітка). Марі Еллен навіть запропонувала удочерити дівчинку, але та відмовилася. Це не заважало їй іноді дзвонити Марк і просити внести за неї заставу в поліції.
Фотограф усвідомлювала необхідність дистанціюватися, щоб не дозволити потоку горя зруйнувати її саму, але сила фотографій Марк якраз полягала в цій залученості. Коли дивишся на її фотографії, здається, що бачиш перед собою людину, усвідомлення, що це знімок йде з голови. На одному з портретів крупним планом клієнт борделя зі спини лежить на дівчині. Її очі дивляться просто на тебе. Зняти достовірнішу фотографію просто неможливо.
Прагненням розкрити справжню сутність людини, її часом хворобливу несхожість на інших, подвійну природу пронизані серії присвячені пересувним циркам Індії та близнюкам. Марк не робила відмінностей між документальною та комерційною зйомкою. Працюючи фотографом на знімальних майданчиках відомих фільмів вона привносила бентежну чесність у портретну фотографію кінозірок.
Залишивши після себе неймовірно масштабну фотографічну спадщину (близько двох мільйонів негативів за 50 років безперервної роботи), 18 виданих книг Мері Еллен пішла на 75 році життя. Вінець її творчості – «Книгу всього», яка вийшла тритомником, редагував чоловік Мері Еллен Марк – режисер Мартін Белл. Разом вони прожили 30 років та створили чимало спільних проектів. Видання включає 600 фотографій, серед яких раніше неопубліковані знімки, спогади друзів, колег, міркування самої Мері Еллен.
