Розмова з Юрієм Корчинським

Порталу Експеримент вдалося поговорити з талановитим кларнетистом, професором кафедри духових та ударних інструментів ЛНМА імені М. В. Лисенка, заслуженим працівником культури України - Юрієм Володимировичем Корчинським. 

Юрію Володимировичу, розпочати я пропоную з Вашого дитинства. Ви народились і виросли у Дрогобичі. Батьки працювали у сфері культури?

Так, працювали у сфері культури. Батько працював директором народного дому, районного, потім заввідділом культури, мама – методистом по бібліотеках Дрогобицького району.

Які були Ваші інтереси в дитинстві?

У ранньому дитинстві… в мене дід і баба були математики та фізики. Я багато займався математикою, вирішенням задач, прикладів і все решта. Це таке було захоплення. Захоплення було спортом - легкою атлетикою, тяжкою атлетикою, я навіть маю третій розряд по штанзі.

Ага. А звідки тоді і коли з’явилася зацікавленість музикою?

Музикою зацікавленість… По-перше, ми з батьком відвідували всі концерти, всі вистави в театрах… І з дитинства ми завжди ходили на ті всі речі. Далі в мене родич був керівник заслуженого ансамблю «Верховина», прикарпатського.

Юліан Олексійович Ваш родич?

Так, це мій родич.

Нічого собі.

Далі моя родина - ще Юрій Титович Корчинський, який викладав кларнет в музучилищі в Дрогобичі. Потім Мирослав Титович, який в консерваторії професором працював на народній кафедрі. І, будучи в гостях у Юліана Олексійовича, просто мене зацікавили музичним мистецтвом. Провірили мені слух і все решта… І Юрій Титович Корчинський, який викладав в музучилищі в Дрогобичі кларнет, взяв мене до себе вчитися. Спочатку в дитячій студії при училищі, а потім в музучилищі. Я музучилище закінчив у Юрія Титовича і потім поступив у консерваторію до професора Володимира Миколайовича Носова по класу кларнет.

Я багато читав про Юліана Олексійовича, але мені тепер цікаво було б дізнатися у Вас якісь ще подробиці.

Тут для наших читачів я хотів би додати від себе кілька слів. Юліан Корчинський був неймовірною людиною. Його вклад у розвиток української культури важко переоцінити. Педагог, композитор, громадський діяч. Щоб ви розуміли, він був керівником багатьох ансамблів, у тому числі легендарного прикарпатського ансамблю “Верховина”, з яким об’їздив весь радянський союз. Якщо не помиляюсь, вони дали більше 5000 концертів. А ще Юліан Корчинський - це збирач народної пісенної творчості, автор високопрофесійних обробок народних пісень. Тільки уявіть собі - він записував пісні на слух! У 1940-х роках важко було зі звукозаписоючою технікою, тому, щоб відтворити, а далі активно пропагувати всі бойківські та лемківські народні пісні, їх треба було спочатку на слух записати, а вже потім аранжувати. Це титанічна робота!

Отже, Юрію Володимировичу, яким Ви запам’ятали пана Юліана? Розкажіть про нього.

Я його запам’ятав надзвичайно доброю, щирою людиною. Конкретною, професійною. Бо ми з батьком ходили на всі концерти ансамблю прикарпатської «Верховини». І завжди із задоволенням ми це дивилися, слухали і сприймали. Так що в мене враження тільки добрі, позитивні і все найкраще, що тільки може бути.

Юліан Олексійович Корчинський

А чому саме кларнет, чому Ви зупинили свій вибір на цьому інструменті?

Бо якраз, коли я був у Юліана Олексійовича дома… Корчинський Юрій Титович сам кларнетист.

А, тобто це все поєдналося?

Так, це все поєдналося в один день, в одну секунду (сміється). І все це вирішилося зразу. Він дав доручення Юрію Титовичу, щоб навчив мене на кларнеті. Будем так говорити. 

Зрозуміло. Якщо вже зупинилися на темі кларнета, то кого б із всесвітньо відомих музикантів Ви б могли порадити послухати, щоб зрозуміти всю, так би мовити, силу цього інструменту. Бо я, на свій сором, можу згадати тільки Бені Гудмена або - з більш сучасних це - Девід Кракауер. Він  відносно нещодавно приїжджав до Львова на джазовий фестиваль, майстер-класи давав. Але то джазові музиканти. А кого б Ви порадили послухати серед академістів, хто найкраще розкриває всю, так би мовити, магію кларнета.

Магію кларнета… По-перше, я завжди проводив конкурси, міжнародні, де запрошував найкращих виконавців, педагогів, кларнетистів Європи. Це Патрік Мессіна, перший кларнетист Національного оркестру Франції. Це професор Гедвіґ Свімберґ (Королівської брюссельської консерваторії). Це професор Скороходов, професор мінської консерваторії, надзвичайний педагог, який виховав дуже багато прекрасних виконавців, і в свій період я також багато від нього навчився. Я їздив туди на конкурси, на міжнародні конкурси, де брали участь і з Прибалтики, і з Білорусії, і з Молдавії. У мене там лауреати були, і я багато для себе впізнав. Далі. Професор паризької консерваторії, знаний кларнетист, професор Гідиген з Парижу. Також брав участь у конкурсах. Я проводив конкурси спільно з фірмою Селмер з Парижу в Україні, де членами журі були представники фірми Селмер. Це конкурс був кларнета і саксофона, де я все організовував. А призи були інструменти від фірми Селмер - і кларнет і саксофон. І ясно, що тут були… такий професор паризької консерваторії саксофоніст Вірт, той самий Свімберю, той самий Месіна. І багато-багато інших.

Так, видатні люди, Львову пощастило з такими подіями.

Львову пощастило, і я комунікував, я не тільки проводив дерев’яних духових, я проводив і мідних ударних інструментів. Також запрошував сюди зі знаних оркестрів видатних музикантів із Праги, з Кракова, з Варшави, з Катовіце. І багато-багато інших.

Ну, тоді, якщо вже закривати прогалини у знаннях щодо кларнета, і якщо вже ми складаємо такі міні-топи, які музичні твори, академічні такі, класичні, Ви б порадили для наших читачів, де себе яскраво проявляє кларнет? Що б таке послухати можна людині, яка майже нічого не знає про кларнет, але зараз може відкрити ютуб і послухати?

Це Lamento Луїджі Бассі, Рапсодія Дебюссі, концерт Моцарта, концерт Вебера, концертино Вебера, соната Руденка... Отакі твори я рекомендую і грати, й послухати.

Ви навчалися в Дрогобицькому музичному училищі, зараз це музичний коледж Барвінського…

Коледж, так, Барвінського…

А потім у Львівській консерваторії. Розкажіть про Ваших викладачів докладніше. 

Ну в Дрогобичі, в училищі, більше займалися це технологією, диханням, постановкою, гамами, етюдами… концертними творами. І варіації Вебера грав, і концертино Вебера в училищі, і конкурсне соло Мессаже, і багато-багато інших… і концерт Крамаже. В консерваторії мене вчив дуже цікавий професор Володимир Миколайович Носов, де багато розкрив у мені чисто з музичної сторони. З артикуляції, гри фарбами, трактування творів. Таких, як «Фантазія» Бермана, такі, як перший концерт Вебера, другий концерт Вебера.

Тобто апарат Вам поставив Юрій Титович, а вже такі тонкі деталі…

Тонкі деталі - це все вивчалося у Львівській консерваторії у професора Володимира Миколайовича Носова. Другий концерт Габлера. І багато-багато інших творів.

1980-ті – Ви влаштовуєтеся в оркестр Львівської філармонії.

Це по конкурсу. Був оголошений конкурс в групу кларнетів. Цей конкурс я пройшов. Це був серйозний конкурс у великому залі філармонії. Це гралася концертна програма, потім читка з листа, а потім пробувався оркестр; і аж через два місяці я довідався, що мене туди беруть. Так що отакий відбір був у цей оркестр.

Ви пам’ятаєте Ваші перші концертні виступи вже при філармонії?

Пам’ятаю мої перші концертні виступи, сюди приїжджали відомі європейські диригенти. Це головний диригент Дрездена, Лейпцига, Ла Скала, Брюсселя. Це гарні трактування, великі враження від роботи тих диригентів. Це і Сьома симфонія Бетховена, це і Малера симфонія, перша, третя, четверта, п’ята симфонія Малера. Шостаковича. На той період оркестр переграв усі симфонії Шостаковича. 

Ви багато гастролювали?

Багато гастролював. Багато гастролював тоді по радянському союзу, потім вже (в кінці 80-х) то були гастролі і в Польшу, і в Фрайбург на великі фестивалі міжнародні були запрошені. І в Італію, об’їздивши всю Італію, виступаючи і в Мілані, і у Флоренції, і на Сицилії…

А як сприймала аудиторія? 

Сприймала гарно, ми грали по театрах в основному. Там, в Італії, в невеличких містечках були гарні театри, і там проходили концерти.

А коли Ви стали солістом оркестру?

Солістом… Я виграв конкурс у 93-му році. До того я грав на ес кларнеті і бас-кларнеті, а солістом - в 93-му році. Хоч це також все соліст був. Бас-кларнет і ес кларнет у Шостаковича - це також соліст. Можна сказати, що я з самого початку був соліст.

А як це відбувається, щось змінилося? От Вас взяли солістом… Ну, Ви до того, напевно, йшли, прагнули, там якісь амбіції були - і тут знову конкурс. Ви його проходите. Розкажіть, як то все було.

Ну, я себе зарекомендував непогано, будучи солістом на ес кларнеті і на бас-кларнеті. І коли був конкурс у 93-му році концертмейстера групи кларнетів, я цей конкурс виграв. І цікаво було також. Багато я уже працював на викладацькій роботі, багато я працював над собою, мінявся як музикант, працюючи над фразами, над усім, над технологією, над усім. І це мені також додало дуже багато викладацького.

А важко це було поєднувати ще й з новою роботою викладача консерваторії? Гастрольна діяльність, робота в філармонії, робота викладача.

Мені було цікаво. Я приходив зранку, займався в філармонії з самого ранку. Потім була репетиція, а потім десь з години 5-ї я займався викладацькою роботою. Мені це було цікаво. Я міг займатися зі студентами у філармонії до 8-ї години і до 9-ї години вечора. І мені було цікаво. І я багато ще навчився від того, що я викладав.

А перші Ваші спроби викладання. Наскільки це було… я не знаю, складно це чи хвилююче, тобто це ж зовсім новий досвід? Вам дали учнів, і от Ви прийшли перший рік роботи в консерваторії. Ви знали, що Ви маєте передати своїм учням?

Я працював над постановкою, над диханням, над всіма технологічними моментами. І, працюючи в консерваторії, я старався працювати над технологією. Потім працювати над творами. Я багато на тому навчився і багато взяв для себе. Тобто викладаючи студентам. Ну, перший такий мій успіх був це… В мене був такий учень Гуда Роман, з яким я поїхав на конкурс, підготував його, в Мінську він узяв друге місце. Це було дуже гарно, і я старався страктувати твори, щоб це було грамотно і професійно. І він у мене взяв… То був перший учень, який узяв друге місце на такому конкурсі, серйозному. Потім у мене був ще такий Григорій Чепелюк. Він зараз концертмейстер групи кларнетів Львівської філармонії. І той самий Гуда Роман. Ми їздили на міжнародний конкурс Курпинського в Польщу. Це знаний польський композитор Курпинський, який написав вісім опер. І там постійно відбувається в нього на батьківщині (селище Влошаковице, за Познанню) конкурси: раз - вокалу, раз - скрипки, раз - кларнета. І якраз там у мене два учні - Григорій Чепелюк і Гуда Роман - стали лауреатами того конкурсу.

Окремий важливий етап у Вашому житті – це робота в обласному управлінні культури. Це початок 2000-х, так?

Це так, 2001-й рік. 

Я хотів би зупинитися на цьому моменті, бо багато з Ваших колег розповідали про цю бурхливу, просто неймовірну діяльність. Те, що ви там зробили. Розкажіть про цей Ваш досвід. Тобто це ще додаткова у Вас робота була?

Мене запросив туди, будучи начальником управління культури, лауреат Шевченківської премії, заслужений діяч мистецтв, професор Василь Петрович Откович. Запросив мене до себе першим заступником. Мене взяли, бо він сам музейник був. До того, до тої посади, він очолював Національний музей у Львові. Це надзвичайно був грамотний, професійний чоловік. І треба було з музичною освітою заступника, бо багато дуже побудовано на музиці. Тобто у Львові заклади, аматорське мистецтво, театральні концертні установи і все решти.

Ювілеї…

Ювілеї, організація заходів, звітів області і все решта. І мені з Василем Петровичем було надзвичайно приємно працювати. Я від нього дуже багато навчився. І в нас були програми започатковані - розвитку музейної справи, потім поповнення бібліотечних фондів, народних пам’ятників діячів культури, де ми могли… От такий приклад допустим: був головним диригентом народний артист філармонії, дуже серйозний диригент Дем’ян Кузьмич Пелехатий…

Ну, звісно, відома людина.

Він помер у 94-му році в лютому місяці, а в 2005-му році там ні пам’ятника, нічого, ні слідів нема, що він там похований. І ми ввели його в програму по народних пам’ятниках діячів культури і зробили народний пам’ятник. Це я вже сам робив, це вже Василь Петрович пішов. І це вже музейну і розвиток музейної справи - відкривалися музеї і китайський палац у Золочеві, і музей сучасного мистецтва Дзиндри, і Виговського музей в Руді, і визвольних змагань на Лисенка 23а. І багато-багато інших. Ну так що проводилися звіти області. Проводив я звіт області і в 2003 році, і в 2009. І цей звіт, у 2009 році, був признаний найкращим звітом в Україні серед усіх регіонів України. Це було підтверджено президентом Віктором Андрійовичем Ющенком. Проводилось дуже багато фестивалів. З моєю появою в управлінні культури почав підтримувати фінансово фестиваль «Контрасти», фестиваль давньої музики, фестиваль театральний «Золотий лев», відбувалися конкурси - конкурс Біди, дерев’яних інструментів, Ганича, мідних, вокалу, фортепіанних конкурсів, струнних, контрабасу, «Золотий контрабас» - європейський конкурс (було, з’їхалось з цілої Європи контрабасів). Далі був Міжнародний конкурс диригентів імені Колесси. Потім ювілей відзначалося і 120 років Людкевича, компакт-диски випускалися, заходи відбувалися не тільки в оперному театрі, а по всіх учбових закладах і театрально-концертних установах, 100 років Колеси. Також завжди була друкована продукція: фотоальбоми, диски і все решта. 190 років Шевченка - це був цілий фестиваль організований у Львові. Це хоровий фестиваль був біля пам’ятника Шевченка. І Спілка художників в Палаці мистецтв виставляла роботи львівських художників в Палаці мистецтв. Це були оригінальні твори з Канева, Шевченківського національного музею у Львові. Ставилися вистави, постановки вистав (і в ляльковому театрі, і по всіх театрах області).

Мені, як арт-менеджеру, просто особисто цікаво: настільки в ті часи, коли Ви працювали, було складно знаходити на оцю всю титанічну роботу бюджети?

Бюджети були, гроші на заходи. 

Видавалися легко?

У нас це було об’єктивно, в нас працювала мистецька рада при управлінні культури, куди входили серйозні люди: і художники і музиканти і композитори - всі. І всі звернення громадських організацій, політичних, звернення в управління культури розглядалися на мистецькій раді. Це все було прозоро, чесно і порядно. Ніхто ніколи не думав, «що я з того буду мати». Все працювалося на результат, на творчість і на мистецтво.

Ну так, така велика активність. Шановні мої колеги, арт-менеджери, зверніть на це свою увагу. Ось так це було раніше. І так це все у них виходило.

Це було так, це було конкретно, ми робили і фестивалі різні - чи святкування 150-річчя Франка, чи 155 років Франка. До 150 років Франка будувався будинок літератора у Нагуєвичах у заповіднику, перекривалася соломою хата батьківська, там, де Франко жив. Але в такому стилі, як воно було колись при його житті. Ремонтувалися два будинки Франка музею у Львові. Опірна стіна відремонтовувалася, яка була, і багато-багато… До всього підходилося дуже серйозно. Завжди були створені оргкомітети, де також туди входили серйозні люди. І ці оргкомітети проводилися на рівні голови обласної державної адміністрації. І всі знали, що відбувається, що робиться і розтрати грошей куди йдуть.

Ну так, такий досвід прозорий зараз не завадив би перейняти наступному поколінню сучасному, яке цим займається. Добре. Але повернімося до Вашої викладацької діяльності. Успіх вчителя можна виміряти успіхом його учнів. Тут справді Вам є чим похвалитися. Вже кілька слів почали казати. Ваші учні зараз працюють у відомих оркестрах Німеччини, Чехії, Польщі, Хорватії, Словаччини, Японії, інших країн, України, звісно. Розкажіть кілька слів про Ваших учнів.

Ну, я зі своїми учнями працюю і стараюсь працювати професійно. Це велика увага на технологію. Над усіма технологічними питаннями, над легкістю, над мисленням і над усім решта. Це є дуже тяжка робота. Ми починаємо майже все з нуля. І потім помаленьку ми підходим і до концертів Моцарта, і до концертів Вебера, і до концертних п’єс Боцца, Капріччо Боцца, і концертна п’єса Монбруна, і все решта. І  в Варіації Франце. Це йде поступово, по наростаючій. Далі в мене так якось складалося, що добрі учні поступали на магістра в Берлін гукшуле. Це і Демчишин, це і Борецький, це і Добринчук, який зараз перший кларнетист в  оркестрі в Ляйпцигу, Демчишин, який представляє фірму Ямаха і також працює в оркестрах Японії. Садовий Ярослав, який є завкафедрою Хорватії в Загребі і працює в філармонії. Це і Кучер Ростислав, який також магістра закінчив у Бельгії, в королівській консерваторії, і також працює в проектному оркестрі фламандському, грає перший кларнет. Ну і багато-багато інших. Далі. І тут, у Львові, група кларнетів - це мої учні. Це той самий Чепелюк, який лауреат конкурсу Крупінського. Це і той самий Гуда Роман, який також лауреат конкурсу Крупінського. І багато-багато інших.

Прослухавши записи Ваших учнів, можна одразу зрозуміти, що вони на рівні грають, вони дуже професійно це роблять. Одразу питання виникає як у слухача, як у людини, яка колись теж трохи займалася музикою: як Ви мотивуєте своїх учнів досягти високих цілей і своїх результатів? Щось мені підказує, що там це все доволі суворо відбувається, так?

Ну, в мене є дисципліна в класі. Це має бути повага викладача до студента, а студента до викладача. Далі. У викладацькій роботі це не може бути якась зверхність. Це має бути дружно, з розумінням, правдиво, як друзі. Ми багато працюємо над технологією, щоб спочатку це було… добиваємся легкості, а потім при тій легкості технологічній з’являється гарне мислення і зацікавленість грати ще краще й краще. Ну, це ми добиваємося тут. Але є строга і в той ж час у нас дуже теплі, дружні стосунки. І до сьогодні з усіма, хто в мене закінчив.

Ну, тоді останнє питання на завершення цього інтерв’ю: що б Ви порадили молодим музикантам, які прагнуть стати професіоналами?

Професіоналами? Треба просто попасти до доброго педагога і займатися такими речами, що я сказав. Особливо технологія, легкість, тоді з'являється мислення - і тоді відкриті двері всі десь вчитися на магістра в інших консерваторіях Європи. 

Тобто вкласти свої ресурси, сили, час на пошук гарного викладача…

Тільки гарного викладача, бо без гарного викладача, який би нормально розвивав, це неможливо.

Дякую.

Інтерв’ю взяв Герман Гошкадор