Образ маски в творчості Юкіо Місіми
A. C. Коломоєць, T. C. Біляніна
Відомий перекладач, поет та японознавець Олександр Бєлих називав Юкіо Місіма «камікадзе краси». Присутність образу життя і образу смерті у творчості автора очевидною і є невід’ємною його частиною та візитною карткою. Творча філософія Місіма полягає у впевненості нерозривного зв'язку між Життям у його повноті, Красою і Смертю, знаходить своє відображення майже в усіх його творах. І майстер слова знаходить багато аргументів з цього приводу. В кожнім творінні по-іншому, по-новому...
Юкіо Місіма є одним із найвідоміших письменників Японії. Його роман «Сповідь маски» став справжньою сенсацією в другій половині XX ст. завдяки тому, що в цій книзі автор відкрито торкнувся «забороненої» в той час теми - теми гомосексуалізму.
Серед найвідоміших письменників Японії, завжди окремо стоїть його ім’я - ім’я Юкіо Місіма. «Сповідь маски» розкриває не тільки світ головного героя, а й самого автора. Критики високо оцінили роман, назвавши його згодом вершиною творчості Юкіо Мисіми, одним з найкращих і найяскравіших його творів.
В цьому монологічному творінні, за чергою питань, автор наче намагається розкрити людську душу. Добре пошукавши і витягнувши абсолютно огидні речі, з точки зору звичайної людини, він розвінчує думку, що нічого нового написати про історію дорослішання звичайнісінького підлітка не можна. Проте цей підліток водночас і притягує і відштовхує своїми думками, своїм внутрішнім світом, своїми емоціями. А точніше, їх глибиною, їх «живістю», конкретністю, чіткістю.
Треба розуміти ситуацію, яка склалася в Японії після війни, щоб в повній мірі зрозуміти тогочасну популярність роману: виснажлива тривожна дійсність воєнних років, висушувала людські серця, зголоднілі за справжніми сильними і пристрасними емоціями. Час потребував чогось влучного, сміливого, надто відвертого, надсильного. Насилля і смерть, які перебували поряд усі воєнні роки, стали чимось буденним і звичайним. Ці явища переповнювали знесилені душі людей, що лишилися відбудовувати повоєнний світ. Можливо саме доступність і близькість смерті викликала невисловлену потребу до її переосмислення? У повній мірі цю місію виконав Юкіо Місіма, чиє друге ім’я перекладається як «Зачарований Смертю», зробивши Смерть культом, наділеним магнетизмом і лякаючим. Смерть йде поряд із Красою, а Краса поряд зі Смертю.
Слова «сповідь» і «маска» є фактично протилежні, бо сповідь не визнає масок, а для маски сповідь є чимось абсурдним. Скільки їх, масок? І чи є за якоюсь з нею справжня людина, справжній герой?
Маскою головного героя можна назвати образи, які він змушений приміряти: образ звичайного школяра-підлітка, що цілком природно цікавиться жінками, образ закоханого юнака, що очікує зустрічі з дівчиною тощо. Проте ці маски тільки підкреслюють дійсність, яку читач має змогу «розкрити».
Ще в ранньому дитинстві головний герой визнає себе іншим і уже з ранніх літ розуміє своєю долею приховувати «справжнє обличчя» від інших. Таким чином була «вдягнена» так звана «маска» нормальності, яка згодом перестала існувати окремо, асимілювала і стала частиною головного героя. Частиною настільки вагомою, що пізніше неможливо буду відрізнити маску від дійсності. Не виділятися своєю сутністю - вимушений крок головного героя. Маска, наче гарант спокою і стабільності, викликала відчуття спокою і комфорту, захищеності. Проте ціна, яку потрібно заплатити — обмеженість, скутість, постійний самоконтроль, дискомфорт небуття собою. Всі ці фактори змушують вдаватися до крайностей, таких бажаних і недозволених.
Дитинство, як відомо, є важливим періодом життя кожної людини. Воно є фактором, що визначає подальших психічний розвиток. Тож багато причин «ненормальності» (яка фігурує в основній лінії цього роману) слід шукати в дитинстві головного героя. Між тим, за словами письменника і перекладача Григорія Чхартишвілі, відомий в літературних колах як Борис Акунін, перший гучний роман Юкіо Місіма «Сповідь маски» майже повністю автобіографічний, хоча, звичайно, не без вигадки. Наступні твори прямого відношення до подій з біографії автора не мають - лише до ідей і маній, які займали його на різних етапах недовгого життя. І справді, Місіма розповідаючи про дорослішання, розвиток і переживання хлопчика, підлітка і потім юнака, ніби змішує факти власної біографії з художнім вимислом, фантазіями [1, 2].
Схильність головного героя до гомосексуальності та садомазохізму стала очевидною в ранньому дитинстві. Садистські фантазії, за якими він проводим певний час, вкупі із замкнутістю віддаляли його від однолітків поряд із фактом суворого контролю бабусі над його соціальнім життям. Герой пристрасно намагається боротися з собою, із сутністю поза Маскою. Він добре розуміє, що його не приваблюють дівчата і в його фантазіях фігурують виключно чоловіки. І все ж він не може прийняти себе.
Пізніше герой остаточно усвідомлює, що не може бути «звичайним». І коли він розуміє, що подолати своє справжнє Я він не зможе, приймає рішення, що змінить все його подальше життя... І з цього доленосного моменту він одягає маску «нормальної людини», більше не намагаючись зняти її. Не буде більше болісних спроб подолати бар’єр між Я і Маскою. Маска тепер і є Я.
Йому здається, що все йде добре, що так і має бути. Він намагається поводитись і думати, як усі у його віці. Тепер він справляє враження глибокого знавця всього, що може бути актуальним в той чи інший період життя. Навмисне, цілеспрямовано аналізуючи потреби і бажання «нормальних» людей, він досягає більшого успіху в цьому, ніж найнормальніші з нормальних. Хоча, звичайно, все це тільки Маска.
Ця гра стає невід'ємною частиною натури і перестає бути акторством. Це не тільки потреба, але й рефлекс, інстинкт, щось на межі свідомого і несвідомого. І тільки потім до нього приходить розуміння однієї важливої, жахливої речі.
Маска на ньому тепер завжди. Постійна боротьба між тим, ким хотіли його бачити оточуючі, і його справжньою сутністю, а також думки щодо того, ким же він насправді хотів би бути, ким він є насправді, викликали відчай і ненависть до самого себе, неприйняття себе, самоіронію.
Так чи інакше, в п'ятнадцятирічному віці хлопчик закохується в свого однокласника. Це почуття, як це закономірно, не отримує ніякого продовження. Але невдовзі герой розуміє, що насправді любов до Омі була лише заздрощами. Конкретно з приводу його тілесної суті.
Тож, борючись із собою, герой робить спроби «по-справжньому» закохатися в дівчину. Він несвідомо починає зачіпатися за вдавані, нереальні емоції, які начебто викликає в нього протилежна стать, і намагається переконати себе в тому, що вони справжні.
Переломним моментом роману можна вважати зустріч головного героя з молодшою сестрою його шкільного друга Соноко. Переслідуючи своє бажання «бути нормальним», чіпляючись за таку «можливість», герой продовжує спілкування з дівчиною. Між ними виникають спочатку дружні, а потім і романтичні стосунки, проте справжніми були лише односторонні почуття Соноко.
Соноко і головний герой продовжують спілкування навіть на відстані, і їх стосунки переходять на новий рівень. Однак, коли мова заходить про весілля, юнак усвідомлює, що любить Соноко лише душею, але не тілом. Тож він відмовляється від весілля і продовжує навчання в університеті.
Після війни головний герой випадково зустрічає на вулиці Соноко, яка на той час була досить щаслива в шлюбі. Розуміючи те, що вона - примарний образ, що тікає від нього протягом всього життя, герой відчуває стійку потребу бути поруч з дівчиною, говорити з нею, дивитися на неї.
Однак надумане почуття «любові» до Соноко, за яке він тримався з усіх сил стільки років, і що давало йому відчуття удаваної «нормальності», він сам безжально знищив, коли під час зустрічі з Соноко, випадково побачивши прекрасного юнака, піддався своєму Я і занурився в свої фантазії.
Таким є кінець роману. Місіма не залишає ніяких конкретних описів щодо того, чи віднайшов себе головний герой, чи так і залишився до кінця життя лише актором із маскою на обличчі.
Григорій Чхарташвілі у своїй праці «Життя і смерть Юкіо Місіми» писав, що шлях до щастя лежить через смерть, освітлену сяйвом політичної ідеї. Життя автора було сповнено тих самих масок, що змінювали одна одну. Переживши один роман-образ, він вдягав інший. Все було наче примарним і неприродним, але смерть розставила все по місцях.
Бібліографічні посилання:
- Мисима Ю. Исповедь маски [Текст] // Санкт Петербург: Азбука Классика, 2004 – 203 с.
- Чхартишвили Г. Жизнь и смерть Юкио Мисимы, или Как уничтожить храм [Текст] // Григорий Чхартишвили, 1993.
Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2013. – Ч. ІІІ. – С. 100-103.
Твори
Критика
