Як наукова фантастика вплинула на уявлення про швидкість?

І як новий літературний жанр передавав динаміку XX ст.

Коротко. Наукова фантастика допомагала людям пристосуватися до змін навколишнього світу, зокрема до прискорення темпів життя.

Влітку 1862 року Чарлз Дікенс, готуючись до створення чергового роману, залишає запис у щоденнику: «На початку зв'язати два несхожі місця та різних героїв одним електричним повідомленням. Описати це повідомлення - самому бути повідомленням, яке пронесеться крізь простір над землею і під морем». Романіст ніби замислює історію від імені телеграфного сигналу, що біжить по дротах у всі точки світу. І хоча саме цей задум реалізований ним не був, видно, що автор шукає якусь нову форму літератури, яка б відповідала мінливим реаліям часу. Таку форму, яка не тільки відображала б суспільні та технологічні зміни — прискорення темпів життя та спілкування між людьми, країнами та континентами, — але також допомогла б ці зміни осмислити та зрозуміти.

Майже через півстоліття, у 1920-х роках, Євген Замятін розмірковуватиме про те саме: «Як, правда, в наш час — час найнеймовірніших наукових чудес — сказати: чи це неможливо? <…> Можемо ж ми літати повітрям… <…> Хіба двадцять п'ять років тому все це не здавалося б безглуздістю і казкою…».

Як передати в літературі швидкість сучасного життя? — ніби запитує себе Замятін і знаходить відповідь у науковій фантастиці Герберта Веллса. Для Замятіна наукова фантастика і є нова форма літератури, яка здатна передати динаміку XX століття.

Читач «Машини часу» Веллса разом з героєм подорожує в майбутнє, щоразу переміщаючись на всі великі часові дистанції, стає свідком занепаду та деградації суспільства, а у фіналі бачить згасаюче сонце, що віщує теплову смерть Всесвіту. Сюжет цього відносно невеликого роману охоплює мільярди років, від події до події історія мчить на надсвітлових швидкостях, але саме така швидкість розповіді є найбільш адекватною сучасності.

Проте наукова фантастика не тільки відображала зміни у світі, вона також допомагала до них пристосуватися, адаптуватися до швидкості життя. Для героя "Машини часу" майбутнє позбавлене непередбачуваності, воно показано як розвиток тих передумов, які вже є в його (і читачах роману) сьогоденні. А якщо передумови майбутнього відомі, його можна контролювати. Некерованій швидкості прогресу наукова фантастика протиставила швидкість уяви - мислення на випередження у формах прогнозу та проекту. Невипадково й нині наукову фантастику продовжують часто визначати як «літературу змін», а здатність описувати сьогодення у русі, у поступовій динаміці його перетворень вважається однією з відмінних властивостей жанру.

У той же час наукова фантастика нагадує нам і про те, що багато історичних процесів протікають на дуже низьких швидкостях. У XX столітті ми звикли, що все має відбуватися дуже швидко, що моди, технології, зовнішній вигляд і навіть фізіологічні особливості людини мають бути у постійному русі, але насправді глобальні та суттєві перетворення протікають дуже повільно.

Мабуть, образ із наукової фантастики, який найяскравіше передає цю ідею, — це образ корабля поколінь, запропонований ще в 1920-ті роки Костянтином Ціолковським. На відміну від космічних видів транспорту, що переміщуються на надсвітлових швидкостях або за допомогою варп-двигунів, корабель поколінь пересувається відносно повільно. Щоб дістатися якоїсь зірки чи планети, йому може знадобитися кілька сотень років, за які зміняться покоління членів екіпажу. Кожне покоління на такому кораблі живе у довгому сьогоденні, в якому нічого не відбувається, тоді як майбутнє десь далеко, його ще немає, як немає і тих, для кого воно готується. Цікава подібна думка письменника Аллена Стіла про сучасні проекти освоєння космосу: він порівнює їх із будівництвом соборів у Середньовіччі у тому сенсі, що це не короткострокові починання, які можуть бути реалізовані протягом найближчих кількох років, а довгострокові, розтягнуті в часі ініціативи. Наукова фантастика, мабуть, тим і може становити інтерес для читача, що не дає забути про відносність швидкості, тобто про те, що навколишній світ неоднорідний і різні процеси в ньому протікають з різною швидкістю.